Універсально-культурний зміст епічних міфопоетичних текстів

переживання, автор “Слова…” на противагу поразці Ігоря згадує минулі перемоги над половцями двоюрідного брата Ігоря та Всеволода – Святослава Всеволодовича Київського, котрий “виторже” (взяв у полон) хана Кобяка, за що йому “поють славу” ті ж німці та венеціанці, греки та чехи. Помсту плекають і русичі – автор “Слова…” закликає Рюрика та Давида Ростиславичів вийти у похід (вступити “въ злата стремень”) “за обіду сего времені”, “за рани Ігореві”. З таким же закликом звертається автор і до полоцьких князів, і до князя галицького Осмомисла Ярослава, нагадуючи йому про його силу, що її бояться угорці та візантійці, подунайські народи та салтани. Підставою для оптимістичної оцінки перспектив спільної боротьби князів проти ворогів є колишня слава перших руських князів, котрі перемагали і більш сильних супротивників, ніж половці.

Мортальність у її чистому прояві, пов’язаному із поразкою Ігоря, підкреслено неможливістю воскресіння загиблих – “А Ігорева храброго плъку не (вос)кресити!”. Опис у “Слові…” смерті Ізяслава, котрий “єдинъ позвоні своїми острими мечі о шеломи литовьскія” та, без підтримки інших князів, “єдинъ же ізроні жемчюжну душу із храбра тіла чресъ злато ожереліє”, тобто через комір сорочки, вишитої золотом, підносить мортальний мотив до високих поетичних образів. У згадці про жал?бних божеств, Карну та Жля, про поховальний ріг, у якому запалювали вогонь (“смагу людєм мичючи въ пламяні розі”) простежується обрядово-ритуальний рівень мортальності. Елементи поховальної обрядовості, за одним з варіантів інтерпретації (12, с. 175) згадуються і у віщому сні Святослава, котрий бачив себе накритим чорною паполомою (поховальним покривалом), а дошки на даху його терему (через який виносили померлого) вже було розібрано

Інколи сама природа включається у смислову знакову систему поховальної обрядовості. Хороброму князю Борису Вячеславичу “слава (вихваляння) на судъ” привела, постеливши йому “зелену паполому” (траву як поховальне покривало) на річці Каніні.

Аліментарно-агресивний мотив багатої військової здобичі, що її захопили у першому бою русичі, доповнюється еротичним, оскільки вони, “розтопташа погания плъки”, “помчаша” після цього красних дівок половецьких. Про військову здобич думають й дружини воїнів, не дочекавшись своїх “лад” з походу, “въсплакашась” не тільки тому, що їм “своїхъ милихъ ладъ ні мислію мислити, ні думою думати, ні очима съглядати”, а й тому, що “злата и сребра німало того потрепати” (тепер вже в руках своїх зовсім не потримати).

Символічне ототожнення битви із жнивами як контамінування аліментарності та агресивності знаходить прояв у таких поетичних рядках “Слова…”: “На Немизі снопи стелють головами, молотять чепи харалужними, на тоці живот кладуть, віють душу от тіла”. Своєрідне обернення паралелі “жнива – жертва” спостерігається в описі битви як “сівби”: “Чръна земля подъ копити костьми била посіяна, а кровію польяна: тугою взидоша на Руской землє”.

Ясно, що у агресивно-авантюрному творі еротичний код не може бути домінуючим. Як і в “Одіссеї”, в “Слові…” ми зустрічаємо лише побіжні згадки про стосунки жінок та чоловіків. Проте є тут і яскравий мотив палкого кохання, змішаного з тугою за “ладою” (еротичний код на рівні духовних почуттів, відконтрастований мортальністю, пов’язаною із можливою втратою чоловіка), котрий пронизує знаменитий “плач Ярославни”, дочки Ярослава Осмомисла Єфросинії. По своїм коханим, що не повернулися додому, плачуть і дружини

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні