Університетська філософія в Україні XIX - початку XX ст

святості і моралізаторства. Філософ вважав, що тільки філософія здатна протистояти моральній та інтелектуальній анархії, яка почала формуватися в тогочасному суспільстві. Однак, на його думку, це не під силу ні емпіричному позитивізму, ні панлогізму німецької класичної філософії, зокрема Гегеля, оскільки перший зводить філософське знання до конкретно наукового, другий підпорядковує його всезагальності, тоді як свідомість, мислення завжди індивідуальні, особистісні. Щоб філософія виконувала своє завдання, слід чітко усвідомити, у чому її сутність, який її предмет, і створити таку систему, яка б здолала названі недоліки.

Творчий спадок О. Козлова оцінювали неоднозначно. Визнання він отримав не як представник нового філософського напряму, а як пропагандист і популяризатор філософії, філософської культури та освіченості в тодішньому російському та українському суспільствах за складних умов.

Інший філософський напрям в Університеті Св. Володимира представляв український філософ Олексій Гіляров (1855–1938).

Перу О. Гілярова належать праці: «Платонізм як підґрунтя сучасного світогляду у зв´язку з питаннями і завданнями філософії» (1887), «Значення філософії» (1888), «Передсмертні думи XIX ст. у Франції. Досвід світорозуміння сучасної Франції в їі великих літературних творах» (1901), «Вступ до філософії» (1907), «Лекції з історії Нової філософії» (1915), «Філософія в ії сутності, історії і значенні» (1916), «Керівництво з вивчення філософії», декілька бібліографічних посібників з нової західноєвропейської філософії. За радянських часів праці О. Гілярова як «останнього оплоту ідеалізму», «ворожого елементу у ВУАН» не видавали.

Філософські погляди О. Гілярова формувалися на ґрунтовному вивченні середньовічної та нової західноєвропейської філософії, а також античної, зокрема платонізму

Істотний вплив на О. Гілярова мали також погляди і вчення німецького психолога, психофізіолога, одного із засновників експериментальної психології Густава-Теодора Фехнера (1801–1887), який встановив і дав математичне обґрунтування закону про залежність характеру відчуттів від сили подразнення (закон Вебера – Фехнера). Втративши зір, він почав обстоювати положення про те, що світ є породженням свідомості, постає живим організмом, у якому свідомість не виникає, а існує вічно, не має іншого джерела, крім самого себе. Матерія без мислення не існує. Існує тільки те, що визначається свідомістю.

Зміст та основні положення своєї філософії синехологічного спіритуалізму як різновиду панпсихізму О. Гіляров викладав у працях «Вступ до філософії» та «Філософія в її сутності, значенні та історії». Однак якщо в першій праці вони були викладені у формі розгорнутих тез, то в другій аргументація розширена зверненням до історії філософії, новітніх досягнень природознавства, порівнянням поглядів мислителів від античності до свого часу. О. Гіляров розробив власну історико-філософську концепцію, запропонував власний погляд на викладання та вивчення історії філософії, якісно відмінний від гегелівської схеми, яка хоч і надає осмисленості і стрункості історії філософії, але характеризується насильством над фактами.

О. Гіляров при розгляді історії філософії виходить з визнання того, що філософські питання виникають в історичному потоці, який надає їх постановці і вирішенню певного забарвлення відповідно до умов, місця і часу їх появи та обговорення. Для всебічного їх висвітлення необхідно насамперед детально їх розглянути, ознайомитися із загальними ознаками історичного потоку.

Діяльність О. Гілярова – це самостійні погляди оригінального мислителя, які за своїм змістом, «світлим і радісним розумінням» спрямовані у сучасність.

В Університеті Св. Володимира

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні