Управління політичними конфліктами

досить суттєву ваду. Вона орієнтована на виграш однієї сторони і на програш іншої, що може забезпечити лише тимчасове примирення, оскільки переможена сторона буде шукати можливість для реваншу і конфлікт може знов загостритись у будь-який час.

«Стратегії страуса» відповідає модель поведінки у формі протистояння і конфронтації, намагання вийти з боротьби без врегулювання спірних питань. «Стратегія страуса» вважається мало або зовсім неефективною з огляду на те, що «втеча» від проблем і відповідальності позбавляє суб'єкта можливості активно впливати на хід врегулювання конфлікту, захищати в ньому свої інтереси.

Більше того, ця стратегія веде до програшу всіх учасників, оскільки проігнорований, неврегульований конфлікт може спалахнути знов, причому в ще більш гострій і руйнівній формі. Хоч інколи, особливо при нерівності сил і умов, «стратегія страуса» може виявитись прийнятною і оптимальною.

Під «стратегією голуба» мається на увазі модель пристосування, яка передбачає підладжування слабкішої сторони до позицій і вимог сильнішої, відмову від власних претензій, згоду на примирення на будь-яких умовах. «Стратегія голуба», зазвичай, буває вимушеною. Вона призводить до повного пожертвування власними інтересами слабшої сторони і перемоги сильнішої. «Стратегія голуба» вважається неефективною. Вона не сприяє врегулюванню конфлікту, оскільки зберігаються конфліктогенні чинники та причини конфлікту, до яких у однієї із сторін додаються почуття невдоволення, образи і несправедливості

Мирні стосунки при цьому виявляються тимчасовими, а домовленості хиткими.

Найбільш привабливою і бажаною вважається «стратегія сови», якій відповідає модель співпраці (згоди), що базується на спільних пошуках шляхів і методів врегулювання конфлікту, забезпеченні інтересів усіх конфліктуючих сторін та уникненні однобічних і невиправданих втрат. «Стратегія сови» набуває все більшого визнання і розглядається як найбільш мудра, цивілізована, ефективна в сучасних умовах. Слід враховувати однак, що її втілення в життя вимагає не лише бажання, а й великої копіткої роботи, вміння відстоювати свої і враховувати інтереси інших, бути комунікабельним і толерантним, потребує мудрості, здібностей і здатності знайти найбільш прийнятне для всіх рішення. Проте витрачені при цьому час, кошти і зусилля цілком компенсуються тривалістю й надійністю взаємовигідних угод і співпраці.

«Стратегія сови» цінна ще й тим, що лише вона може створити сприятливі умови для досягнення політичного консенсусу. Нагадаємо, що цей термін походить від лат. consensus — злагода, співучасть і означає єдність думок, суджень, позицій та взаємної згоди на мікро- (між окремими політиками чи дрібними політичними групами) та макрорівні (між масовими політичними партіями та рухами, гілками влади, державами тощо). За твердженням «Міжнародної енциклопедії соціальних наук», політичний консенсус існує тоді, коли велика частина членів суспільства, стурбованих рішеннями щодо питань розподілу влади, статусу, прав, прибутків, багатства та інших важливих цінностей, навколо яких можуть виникати конфлікти, перебувають у відносній згоді в своїх переконаннях про те, які політичні рішення можуть бути прийняті та мають певні почуття єдності між собою і з суспільством у цілому. На слушну думку західних вчених, зокрема Едварда Шилза, для існування політичного консенсусу потрібні три вирішальні чинники: спільне сприйняття законів, правил і норм суспільства; відданість політичним інститутам, які впроваджують їх у життя; поширене почуття політичної єдності. Західні фахівці відзначають також дві основні функції політичного консенсусу. По-перше, він підтримує суспільний порядок, знижує можливість застосування сили при вирішенні будь-яких

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні