Уява і фантазія

до художнього чи розумового типу. Художник має справу з образами (зоровим, руховим, слуховим тощо), що свідчить про домінуючу роль у його діяльності першої сигнальної системи, образного відображення світу. Отже, уява не лише впливає на перебіг психічного життя людини, а й зумовлює формування її важливих особистісних якостей які впливають особливо на «органічне вживання в роль» у акторів, що й підтверджує наступне:

«Робота над баченням у ролі — це те тренування уяви, що дає величезні, ні з чим не порівнянні плоди. Якщо звернутися до приклада бачень якогось монологу,— це докладна, багаторазово повторювана і з кожним разом усе більш деталізована уявна замальовка людей, що живуть у визначеній епосі, їхня соціальна характеристика, ряд епізодів з їхнього життя, їхній зовнішній вигляд, їхні взаємини і, головне, уточнення свого відношення до них. » 

Бачення

Чим активніша здатність актора бачити за авторським словом живі явища дійсності, викликати в собі уявлення про речі, про які мова йде, тим сильніше впливає він на глядача. Коли актор бачить саме те, про що йому потрібно розповісти, у чому потрібно переконати партнера на сцені, йому вдається захопити увагу глядача своїми баченнями, переконаннями, віруваннями, своїми почуттями. Від того, що вкладено в слово, що встає за еловому представленні артиста, від того, як сказане слово, залежить цілком і сприйняття залу, усе те коло образів і асоціацій, що можуть виникнути в глядача.

Ужитті ми завжди бачимо те, про що ми говоримо, будь-яке почуте нами слово народжує в нас конкретне бачення, на сцені ж ми часто нехтуємо цією основною якістю нашої психіки.

Коли ми розповідаємо про щось, що пережили в житті, ми завжди прагнемо змусити слухача побачити ту картину, що залишилася в нашій свідомості. Нам завжди хочеться, щоб змальована нами картина була схожа на оригінал, тобто на ті бачення, що були викликані тою чи іншою подією в нашому житті

Задача кожного актора —домогтися такої ж яскравості бачень на сцені. Нам не можна забувати, що уява є основним елементом творчого процесу, вона допомагає нам, відштовхуючись від авторського матеріалу, створювати бачення, по яскравості своїй аналогічні нашим життєвим враженням. Процес бачення має, грубо говорячи, два періоди. Один період —нагромадження бачень, інший — уміння актора захопити партнера своїми баченнями.

Природа влаштувала так,— пише Станіславський,— що ми, при словесному спілкуванні з іншими, спочатку бачимо внутрішнім поглядом те, про що мова йде, а потім уже говоримо про бачене. Якщо ж ми слухаємо інших, то спочатку сприймаємо вухом те, що нам говорять, а потім бачимо оком почуте. Слухати на нашій мові означає бачити те, про що говорять, а говорити - значить малювати зорові образи.

Слово для артиста не просто звук, а збудник образів. Тому при словесному спілкуванні на сцені говоріть не стільки вуху, скільки оку.

Додаючи величезне значення баченню, Станіславський говорив, що треба всіляко розвивати уяву актора, що варто накопичувати бачення на окремі моменти ролі, що шляхом такого нагромадження бачень створюється неначе своєрідна “Кінострічка ролі”.

 Ця “Кінострічка” буде завжди свіжою, тому що всі зорові образи збагачуються

1 2 3 4 5 6 7