В. Ойкен — засновник Фрайбурзької школи

В.  Ойкен — засновник Фрайбурзької школи


Заслуга Фрайбурзької школи, Вольтера Ойкена і його однодумців полягає в тому, що вони повернули політичну економію до суворого мислення порядку, щоб протиставити плоскому бездуховному прагматизму духовний порядок (Л.  Ерхард «Півстоліття міркувань»).

В.  Ойкен використовує термін «національна економія» на противагу політекономії, виходячи з того, що єдиної політичної економічної теорії не може бути, економічні процеси здебільшого мають національну характеристику в різних країнах. Це видно на основі дослідження як далекого минулого, так і епохи історичних експериментів після 1914 р. , а ці експерименти мають чітку національну особливість. Він підкреслює, що питання про загальний взаємозв’язок економічного «процесу», що висували класики, були обумовлені загальним духовним і політико-господарським становищем у XVIII ст.

Але ситуація змінилася: XIX ст. — вік індустріалізації. Ця промислова революція, що не має прецедентів у світовій історії, не тільки поширюється від країни до країни, але і розвивається всюди, у тому числі й у таких старих промислових країнах, як Англія і Німеччина, породжуючи у своєму дальшому розвитку все нові й нові форми господарювання.

Історичний розвиток привів не тільки до того, що прискорилася трансформація інститутів, а й до того, що ускладнилася структура суспільного господарства, так, що дедалі рельєфніше виявляється необхідність теоретичного аналізу. У національній економії панує два питання: про форми, в яких здійснюється господарювання, і про економічні процеси, котрі щодня відбуваються всередині заданих форм. Ойкен констатує: «Теорія надає інструменти для одержання наукового досвіду. Вони служать для проникнення в економічну дійсність».

Учений звертається до історії дискусії Менгера і Шмоллера про метод політичної економії. Менгер — прихильник двох пізнавальних цілей: пізнання конкретних явищ у їхній індивідуальній взаємозалежності і в теоретичній національній економії — пізнання законів у їхній змінюваності (загальна сутність обміну, ціни, земельної ренти, пропонування, попиту). Цю тезу Менгера критикує Шмоллер

Він уважає, що в методі, запропонованому Менгером, є позитивне, однак розбіжність не може розглядатись як нездоланна перешкода. Він за створення єдиної економічної теорії. Утім на якийсь період часу на передній план висуваються переважно окремі завдання, що жодною мірою не означає, що нібито недооцінюється теорія, — ідеться про створення для неї необхідного завдання». Як бачимо, емпіризму приділяється особливе місце. В.  Ойкен зауважував, що емпіризму ніколи ще не вдавалося пізнати дійсність. Досить згадати про долю німецької історичної школи між 1870—1930 рр. , школи, що виникла з цілком виправданого прагнення до енергійного проникнення в хитросплетіння економічної дійсності. Зовсім непогане слідування емпіричному кредо призвело до катастрофи даної школи; емпіризм взагалі не може пізнати дійсність. Метод емпіризму згубив історичну школу.

Ойкен критикує зомбартівське основне положення про господарську систему. За цією концепцією розвиток іде від натурального господарства до ремісничого, до сучасного капіталізму. Помилкова сама концепція стадіального розвитку людства.

Виступаючи проти економістів, що розглядають конструкцію господарського життя у вигляді сходинок: домашня, міська, народногосподарська, рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична, молода, розвинута, зріла, прогресуюча, — Ойкен висуває положення про те, що існують конкретні господарські порядки Греції, Афін, Спарти, Рима. Діоклетіана, Німеччини 1900 р. і 1940 р. , а отже, необхідне пізнання їх у єдності з усім життям нації — з політичними і соціальними подіями, з явищами духовного життя. Конструкція сходинок — це однобічність.

Не сприймає

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні