Вальтер Скотт

 Вальтер Скотт

(1771—1832)

Вальтер Скотт народився 15 серпня 1771 року в столиці Шотландії Единбурзі, в родині шотландського баронета, заможного юриста. Був дев'ятою дитиною в родині, у якій було дванадцятеро дітей. У січні 1772 року Скотт захворів на дитячий параліч, втратив рухливість правої ноги, і назавжди залишившись кульгавим. Двічі (в 1775 і в 1777 роках) маленький Скотт перебував на лікуванні в курортних містечках Бат і Престонпанс. У 1778 році Скотт повертається до Единбурга. З 1779 року він навчається в единбурзькій школі, у 1785 році вступає до единбурзького коледжу.

Важливим для Скотта стає 1792 рік: в Единбурзькому університеті він витримав іспит на звання адвоката. З цього, часу Вальтер Скотт, стає поважною людиною з престижною професією, має власну юридичну практику. Двадцять четвертого грудня 1796 року Скотт одружується з Маргарет Карпентер, у 1001 році у нього народжується син, а в 1803 році — дочка. З 1799 року він стає шерифом графства Селкерк, з 1806 року — секретарем суду.

Перші літературні виступи В. Скотта припадають на кінець 90-х років: у 1796 році виходять переклади двох балад німецького поета Г. Бюргера «Ленора» та «Дикий мисливець», а в 1799 році — переклад драми І. В. Гете «Гец фон Берліхінгем». Першим оригінальним твором молодого поета стала романтична балада «Іванів вечір» (1800)

Саме з цього року Скотт починає активно збирати шотландський фольклор і, як результат, у 1802 році видає двотомну збірку «Пісні шотландської межі». До збірки увійшло кілька оригінальних балад та безліч опрацьованих південно-шотландських легенд. Третій том збірки вийшов у 1803 році.

Вальтер Скотт, при слабкому здоров'ї, мав феноменальну працездатність: як правило, він публікував не менше двох романів на рік. Протягом понад тридцятирічної літературної діяльності письменник створив двадцять вісім романів, дев'ять поем, безліч повістей, літературно-критичних статер, історичних праць.

Романтичні поеми 1805 — 1817 років принесли йому славу видатного поета, зробили популярний жанр ліро-епічної поеми, що поєднує драматичну фабулу середньовіччя з мальовничими пейзажами та ліричними піснями у стилі балад: «Пісня останнього менестреля» (1805), «Марніш» (1808), «Діва озера» (1810), «Рокбі» (1813) та ін. Скит став засновником жанру історичної поеми.

У сорок два роки письменник вперше подав на суд читачів свої історичні романи. Як і його попередники на цьому терені, Скотт називав численних авторів «готичних» й «антикварних» романів, особливо його захоплювала діяльність Мері Еджуорт, у творчості якої відображена ірландська історія. Але Скотт шукав свій власний шлях. «Готичні романи» не задовольняли його надмірним містицизмом, «антикварні» — незрозумілістю для сучасного читача.

Після довгих пошуків Скотт створив універсальну структуру історичного роману, провівши перерозподіл реального й вигаданого так, щоб показати, що не життя історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є справжнім об'єктом, вартим уваги художника. Погляд Скотга на розвиток людського суспільства називають провіденці-алістським (від лат. Рголчйепсе — Божа воля). Тут Скотт іде слідом за Шекспіром. Історичні хроніки Шекспіра осягали національну Історію, але на рівні «історії королів». Скотт перевів історичних особистостей у площину тла, а на авансцену подій вивів вигаданих персонажів,

1 2 3 4