Якщо білява леді Ровена являє собою досить типовий романтичний образ прекрасної дами, заради якої лицар здійснює свої подвиги і яка у фіналі блискуче грає роль заслуженої винагороди, то образ красуні-єврейки Ревекки більш складний. Через своє походження вона поставлена в особливе становище. Смілива й великодушна Ревекка висловлює своє ставлення до подій, що відбуваються, , які гідні вуст свого творця. Вступаючи у суперечку з Айвенго, в якого вона таємно закохана, Ревекка називає лицарські подвиги пожертвою демону марнославства та самоспалювання перед Молохом. Ревекка також має власні поняття про честь, вона дорікає Буагільберу в тому, що він збирається заради неї зрадити своєму Ордену та своїй вірі. Саме вона в ситуації вибору між життям і смертю веде філософські суперечки з непокірливим храмівником про роль долі. Вона здатна об'єктивно оцінити характер свого жорстокого викрадача Буагільбера. Вона приречена бути нещасливою: Ревекка втілює ідею автора про те, що самовідречення і пожертва своїми пристрастями в ім'я обов'язку рідко бувають винагороджені і що внутрішня свідомість виконаних обов'язків дає людині справжню винагороду — душевний спокій, який ніхто не може ні відібрати, ні дати. Дослідники творчості В. Скотта зазначають, що у своїх романах письменник осмислює філософські ідеї історичного розвитку. З точки зору Скотта, історія розвивається за особливими законами, суспільство проходить через періоди жорстокості, поступово просуваючись до більш морального свого стану. Ці періоди жорстокості пов'язані з боротьбою підкорених народів зі своїми покорителями, а в результаті кожен наступний етап розвитку, примиряючи ворогуючих, робить суспільство більш досконалим.
Недаремно роман «Айвенго» закінчується весіллям Айвенго та Ровени, і присутні під час одруження знатні нормани й сакси розуміють, що «мирними засобами могли досягти набагато більших успіхів, ніж у результаті ненадійного успіху в міжособовій війні», «побачили в союзі цієї сім’ї запоруку майбутнього миру і згоди двох племен; з того часу ці ворогуючі племена злились і втратили свою відмінність».
ОСНОВНІ ТВОРИ:
поеми — «Пісня останнього менестреля», «Марміон», «Діва озера», «Рокбі», романи; «Уеверлі», «Гай Маннерінг», «Антикварій», «Пуритани», «Роб Рой», «Легенда про Монтроза», «Айвенго», «Монастир», «Абат», «Кенілворт», «Вудсток», «Пертська красуня», «Квентін Дорвард».
ЛІТЕРАТУРА
1. Орлов С. А. Исторический роман Вальтера Скотта. Горький, 1960;
2. Персон X. Вальтер Скотг.— М., 1983.