Валуєвський циркуляр та Емський указ

М. Зібера, С. Подолинського та ін. ). В 1878 на Паризькому літературному конгресі М. Драгоманов виступивши на захист української мови і культури, різко засудив Емський указ. Ставши одним з проявів колоніально-національної політики російського царизму щодо України, Емський указ гальмував розвиток української культури та національно-визвольного руху, хоча повністю його припинити не міг. Хоча фактично Емський Указ утратив чинність у 1905 році він ніколи не був скасований офіційно.  

Наслідки Емського указу

У справі Наради про українофільство, яку вела канцелярія ІІІ відділення, збереглося датоване 4 вересня 1876 р. непідписане донесення. Воно цілком недвозначно описувало враження, яке справив у Києві Емський указ: «Прибывшие после каникул из Малороссии студенты рассказывают, что там сильное неудовольствие местной интеллигенции возбудило известное правительственное распоряжение, воспретившее пьесы и издания на малороссийском языке. Результатом этого запрещения было то, что почти во всех помещичьих семействах женщины начали носить национальный костюм (малороссийские рубашки), который давно уже не был в употреблении. Професора Драгоманова называют главным виновником происшедшего, и он приобрел огромную популярность в Малороссии, особенно в Киеве. Утверждают, что он переселяется в Австрию, чтобы издавать там украинофильский журнал».

Окрім хвилі негативних емоцій, указ викликав і низку довготривалих негативних – з погляду урядових інтересів – наслідків. Уся українофільська культурна активність набула тепер характеру символічних маніфестацій і притягальних властивостей забороненого плоду. Видавнича діяльність перемістилася за кордон, у Галичину та Женеву, де замешкав М.  Драгоманов. Туди ж відсилалися і гроші, які Громада активно збирала у Південно-Західному краю. Поступово Галичина перетворилася в український культурний П’ємонт, надійно захищений австрійським кордоном від впливу Петербурга

Указ підривав і позиції проросійськи орієнтованих галицьких русинів, яких уряд збирався підтримувати передбаченими в указі таємними субсидіями «Слову».

Отже, уряд укотре «наступив на граблі». Зовсім недавно, по свіжих слідах польського повстання, віленські генерал-губернатори М. Муравйов і К. фон Кауфман у своїх спробах покласти край поширенню польської книги у Західному краї не зупинялися навіть перед знищенням латинських шрифтів у друкарнях. Результатом стала масова контрабанда польських книг з Галичини та Царства Польського, тож заборону видавати і продавати польські книги у північно-західних губерніях уже в 1869 р. довелося відмінити. Неважко було здогадатися, що за наявності української видавничої бази у Галичині, а про це йшлося навіть у матеріалах самої Наради, Емський указ матиме аналогічні наслідки. Навряд чи хтось із учасників Наради зміг би добре пояснити і те, яким чином заплановані репресії повинні були запобігти зближенню українофілів із субсидуючими українофільську діяльність у Галичині поляками, що так хвилювало Петербург.

Досить показовою є реакція на Емський указ галицької преси. Польська «Газета Народова» із задоволенням скористалася з цієї ситуації для пропаганди ідеї польсько-українського союзу проти Росії. Підкресливши, що «руський народ [. . . ] ніколи не розплинеться в монголізмі», газета зробила однозначний і бажаний для себе висновок: «Бути русином і бути в добрих стосунках з Москвою надалі не можна». Тут же давалися практичні рекомендації: «Хто заборонить закордонним русинам писати і друкувати, оминаючи цензуру, або спроваджувати чисто руські твори з-за границі без дозволу урядової влади? Тимчасово цей удар буде сильний для русинів – але благотворний назавжди. [. . . ] Байдужі перетворяться на фанатиків, сплюхи спроможуться на чуда.

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні