Валютний контроль і конвертованість валют

високою прибутковістю вкладень у ГКО і у карбованцеві депозити, він дещо знизився. В Україні активна доларизація почалася у березні 1992р. , досягнувши 20% у червні 1993 р. , що стало результатом тимчасового скорочення норм резервних зобов'язань КБ і вимог до експортерів продавати ІВ. Після короткого періоду дії уніфікованого ВК ввели багато ВК купона-карбованця та зробили більш жорсткими вимоги до обов'язкового продажу ІВ, що стимулювало розвиток чорного валютного ринку і доларизацію в Україні [2]. Ситуація дещо поліпшилася після введення замість купона-карбованця гривні.

Незаконний паралельний обіг має свої не тільки мінуси, але й плюси. До його позитивних наслідків можна віднести полегшення соціально-економічних умов кризи, коли крім ІВ практично відсутні можливості: вкладень тимчасово вільних коштів, бо вони інакше деномінуються у НВ, котра швидко знецінюється (внаслідок гіперінфляції); більш чи менш припустимі засоби індивідуальних заощаджень (з тієї ж причини), що забезпечують: підтримку поточного споживання та потенціал майбутніх інвестицій залучення іноземних інвесторів у зв'язку з лібералізацією валютних відносин, що дає їм змогу деномінувати свої вкладення у ВКВ з меншими курсовими ризиками

До негативних результатів паралельного обігу належать: втрати держбюджету від сеньоражу, тобто недоотримування його прибутків від емісії НВ, які у деяких державах сягають 10% усіх надходжень до держбюджету; підрив монетарної політики держави, що втрачає контроль за інвалютною грошовою масою, регулюючи її лише через резервні вимоги до депозитів у ІВ; обмеження методів боротьби з інфляцією (з аналогічної причини).

Треба зазначити, що будь-яка пряма заборона на використання ІВ неодмінно призводить до розвитку чорного валютного ринку, котрий (внаслідок його гнучкості) фактично неможливо контролювати поліційними засобами. Тому насамперед необхідно застосувати непрямі методи боротьби з паралельним обігом, які включають заходи ефективної політики макроекономічної стабілізації, що спрямована на придушення інфляції без погіршення дисципліни платежів, а значить, і на підвищення довіри До НВ. Макроекономічна стабілізація, що не веде до виникнення грошового голоду (як це відбулося у багатьох країнах СНД у другій половині 90-х років), може бути доповнена низкою адміністративно-економічних засобів щодо обмеження застосування ВКВ у внутрішньому обігу: підвищення відсоткових ставок за внесками, деномінованними у НВ; введення високих норм обов'язкових резервів для КБ за коштами, депонованими в ІВ; обмеження відкриття рахунків у ВКВ; заборона використання ІВ для внутрішніх платежів. У державах, де (як у СНД) переважають розрахунки готівкою, треба мати в обігу купюри НВ, котрі за номіналом дорівнюють половині мінімальної заробітної плати, щоб полегшити її застосування. З цією ж метою слід не допускати тривалого використання купюр НВ з низькою купівельною спроможністю, а збільшувати використання купюр з великим номіналом, що створює додаткові технічні труднощі агентам товарно-грошових відносин (з урахуванням традицій, що склалися).

Щодо зовнішньої конвертованості, то вона полягає у праві резидентів здійснювати інвалютні операції з нерезидентами за поточними чи за капітальними операціями. Ясно, що введення ефективної конвертованості валюти, хоча і передбачає скасування валютних обмежень, проте не зводиться до цього формально-юридичного акту. їх відсутність (та, відповідно, вільна конвертованість НВ) є благом тільки для тих країн, у котрих, по-перше, діє єдиний збалансований внутрішній ринок, що забезпечує відносну сталість національної фінансово-кредитної системи, та, по-друге, наявний експортний потенціал, що дає їм змогу утримувати міцні позиції у міжнародному поділі праці, — позиції, які

1 2 3 4 5 6 7