Валютний контроль і конвертованість валют

План

Внутрішня та зовнішня конвертованість валют.  

Неефективність валютного регулювання в Україні та Росії 

Література.  


Внутрішня та зовнішня конвертованість валют. Якщо спочатку зупинитися на внутрішній конвертованості валюти, то треба зазначити, що вона зводиться до права резидентів мати активи, деноміновані в іноземній валюті (ІВ), та здійснювати з ними операції всередині країни. Звідси внутрішня конвертованість належить до операцій між резидентами у межах своєї держави та є правом, наприклад, українця розміняти гривню на євро, сплативши євро за купівлю товарів в українському магазині або поклавши євро як валютний внесок до українського банку.

Водночас, внутрішня конвертованість не означає паралельного обігу двох і більше валют. Усі розвинуті країни мають внутрішню конвертованість: ІВ там можуть використовувати для платежів (якщо на це згодні обидва контрагенти операції) та класти на депозити у банки. Однак, внаслідок високої довіри резидентів усіх розвинутих держав до національної валюти (НВ) (чи євро), практично всюди продавцеві там технічно легше й операційно дешевше проводити розрахунки у НВ, тому він не дає згоди приймати ІВ та змушує покупця попередньо обміняти її на НВ і лише потім провести платіж

Але такої поведінки продавців дуже часто не спостерігається у слаборозвинутих країнах у зв'язку з низькою довірою їх резидентів до своєї НВ. Тому для протидії паралельному використанню у внутрішньому обігу ВКВ ці держави мають вводити обмеження на застосування ІВ у розрахунках між резидентами, обмежуючи внутрішню конвертованість, яка призвела б до витіснення з обігу НВ і до знищення умов самостійної фіскальної та монетарної політики.

У СНД також є виправдані обмеження на використання ВКВ у розрахунках між резидентами і, відповідно, немає повної внутрішньої конвертованості. У Росії, наприклад, фізичні та юридичні особи мають право відкривати рахунки в ІВ, але тільки в уповноважених на це комерційних банках (КБ) при обов'язковій реєстрації їх власників у податкових органах, хоча й без розкриття джерел депонованих коштів; використовувати ІВ з відкритих рахунків можна тільки для платежів за імпортом і для купівлі цінних паперів; продаж товарів і послуг за ІВ резидентам легально можливий лише з дозволу ЦБ РФ, котрий видається рідко; на конвертування сум, що перевищують 10 000 дол. США, КБ мають отримувати дозвіл ЦБ; фірмам заборонено знімати готівкову ІВ зі своїх) валютних рахунків; в усіх інших випадках ІВ треба спочатку конвертувати у карбованці, а потім застосовувати в інтересах резидентів. Однак, через труднощі у реалізації валютного законодавства, за оцінками, приблизно 90% операцій з ІВ здійснюється у РФ нелегально. В Україні легальної внутрішньої конвертованості немає: незважаючи на те, що резиденти на певних умовах можуть відкривати валютні рахунки, проте використання ІВ у внутрішніх операціях заборонено законом. У Казахстані, навпаки, залишки з валютних рахунків мають право вільно застосовувати резиденти для будь-яких платежів [1].

Законним є обіг ІВ всередині країн, якщо тільки вони входять у грошову спілку: у Сан-Марино — італійської ліри, у Люксембурзі — бельгійського франка (до введення евро), у Брунеї — сінгапурського долара, у Лесото і Свазіленді — південноафриканського рендо, у Панамі, Мікронезії, Ліберії і на Маршалових островах — американського

1 2 3 4 5 6 7