Василь Вірастюк

Василь Вірастюк

Хто з нас в дитинстві не захоплювався казками про богатирів, не уявляв себе на місці Кирила Кожум'яки, який за раз міг розірвати 40 шкір, чи Котигорошка, що лише під вечір ловив пожбурену вранці в небо кількапудову булаву. . . Та богатирські витівки — не лише легенди.

І в наш час не перевелися козаки, котрі заввиграшки можуть перевернути кілька 400-кілограмових автопокришок, прогулюватися з вантажем по 200 кг у кожній руці або й протягти на 18 метрів п'ять зчеплених між собою трамвайних вагонів загальною вагою 101,5 тонни. Ці та інші не менш вражаючі рекорди — на рахунку найсильнішої людини України, неодноразового учасника і призера світової першості силовиків-«стронгменів», третього в списку найсильніших людей планети Василя Вірастюка.

Народився галицький лицар в Івано-Франківську 22 квітня 1974-го (тобто завтра якраз відзначатиме 30-річчя). Спортом захопився ще з дитячого садка: футбол, плавання, вільна боротьба і кульова стрільба — всього потроху спробував. А повністю розкрити таланти допомогла легка атлетика, зокрема — штовхання ядра. Вирішальну роль у цьому зіграв старший брат Роман, який у третьому класі вперше привів Василя до Івано-Франківського манежу фізкультури і спорту.

«Батьки в мене звичайні, і сам я мав проблеми зі зростом. . . »

— Василю, у вашій родині всі такі богатирі? — з цього почалася наша перед'ювілейна розмова.

— Як це не дивно, але батьки не такі великі, як ми з братом. Зріст мами — 168 сантиметрів, батько також не надто високий — 175 см. Якось сталося, що ми, діти, от такими виросли. Правда, кажуть, наш прадід був майже двометровим велетнем

Та й я народився з непоганими параметрами — п'ять кілограмів при зрості 68 сантиметрів. А взагалі, я пішов слідами старшого брата. Рома завжди був і залишається для мене кумиром.

— Розповідають, що свого часу у вас були проблеми зі зростом?. .

— Справді, був час, коли я не ріс. Але допомогла стаття в газеті, де йшлося про одного стрибуна у висоту. Він для того, щоб рости, навіть спав у спеціальному апараті, який його витягував: фіксував себе на ліжку, а до ніг прив'язував тягар для нічної розтяжки. Цю статтю мені показав Роман і настроїв мене так: якщо хочеш вирости, то нічого не бійся і не комплексуй. І я почав тренуватися: бачив на дереві якийсь листочок — так і тягнувся до нього, стрибав, доки у ріст і не пішов.

Ядром на прожиття не заробиш

— А хто порекомендував вам спробувати себе у штовханні ядра?

— Передусім, мій тренер, майстер спорту міжнародного класу, заслужений тренер України Іван Григорович Шарий. Це тренер від Бога. Він підготував майже 20 майстрів спорту і двох майстрів спорту міжнародного класу — мене й мого брата. Саме він, зваживши на всі мої можливості й фізичну підготовку, порадив узятися за ядро. Ну й приклад брата заохочував. Роман і досі лишається одним із лідерів нашої олімпійської команди в штовханні ядра. Він був шостим на Олімпіаді в Атланті, виступав у Сіднеї і зараз готується до змагань в Афінах.

— Що ж змусило вас попрощатися зі збірною?

— Одна з головних причин — скрутне матеріальне

1 2 3 4 5