Вчення Платона про ідеї
Платон постулював існування таких зразків у вигляді самостійного первісного царства деяких ідеальних сутностей, передбачав, що за невидимими межами чуттєвого світу, в «розумному місці» є особливий клас предметів, ідей, своєрідна проекція яких і є загальні поняття. Ідеї об'єктивні, не залежать від часу і простору, вічні, недоступні чуттєвому сприйняттю і осягаються лише розумом. Ідеї є суттю речей, тобто те, що кожну з них робить тим чим є.
Досократики не змогли вийти із кола причин і початку фізичного порядку (вода, повітря, земля, вогонь, гаряче холодне, згущення розрідження тощо), до кінця пояснити чуттєво сприймане за допомогою чуттєвого ж. «Друга навігація» (вираз Платона) зробила ставку в пошуках першопочатків і першопричин не на фізичну, а на метафізичну, інтелігібельну, умоосяжну реальність, що, за переконанням
Платона, і є істинне, абсолютне буття. Будьякі речі фізичного світу мають свої вищі й останні причини в чуттєво несприйманому, невидимому світі ідей або форм, і тільки через причетність до цих ідей існують. Слова кініка Діогена про те, що не бачить ні «чашності» (ідеї чаші), ні «стольності» (ідеї стола) спростовував так: «Щоб бачити стіл і чашу, у тебе є очі, щоб бачити стольність і чашність, у тебе немає розуму». Світ ідеальних це не просто інший світ порівняно з чуттєво фіксованим земним буттям, що відрізняється від нього, немов причина від наслідку, оригінал від копії, як загальне (незмінне, безсмертне) від одиничного (змінного, смертного), духовне від тілесного
За допомогою діалектичної тріади «Єдність Розум Світова душа» Платон формулює концепцію, що дозволяє утримати у взаємозв'язку множинний світ ідей, об'єднати і структурувати їх навколо основних іпостасей буття. Основа всякого буття і всієї дійсності єдине, що тісно зв'язане, переплітається, зливається з Благом. Єдине Благо трансцендентне, тобто знаходиться «по той бік» чуттєвого буття, що згодом дозволить неоплатонікам започаткувати теоретичні роздуми про трансцендентне єдине, про єдиного Бога. Єдине, як організуючий і структуруючий принцип буття, має межі, визначає невизначене, конфігурує і втілює єдність безлічі безформених елементів, надаючи їм форму: сутність, порядок, досконалість, вища