Віче - постійний і необхідний орган державної влади в феодальний період Київської Русі
Четвертим свідченням літопису про існування віча в Києві є оповідання про вигнання кн. Ігоря і запрошення кн. Ізяслава.
«И не угоден бысть Кияном Игорь и послашася к Переяславлю к Изяславу, рекуче: «поиди, княже, к нам, хочем тебе». Изяслав же, се слышав, съвокупи воя своя, поиде на нь ис Переяславля, взем молитву у святого Михайла, у єпископа у Ефимья. . . И поиде Изяслав к Дерновуму и ту. . . прислашась к нему Белогородьчи и Василевцы такоже рекуче: «поиди, ты наш князь, а Олговичевь не хочем». Том месте приехаша от Киян мужи, нарекучи: «ты нашь князь, поеди, Олговичев не хочем быти аки в задничи, кде узрим стяг твой, ту и мы c тобою готови есмь» 36.
Але й у цьому оповіданні немає навіть і натяку на скликання віча в Києві: тут говориться про організацію таємної змови проти Ігоря.
Наводячи докази на користь існування віча в Києві, Сергеєвич побіжно говорить і про Путивль. Він наводить літописне оповідання про облогу Путивля союзниками кн. Ізяслава — Ізяславом і Володимиром Давидовичами. «И тако приступиша к граду и не вдашася им Путивлечи дондеже приде Изяслав c силою Киевьскою
Тут теж не говориться про скликання віча. Немає ніякого сумніву, що організація оборони, а також переговори з Ізяславом — справа правлячої верхівки, групи путивльських феодалів.
Далі Сергеєвич наводить два свідчення, які справді говорять про всенародні наради. Це — оповідання літопису про наради, скликані кн. Ізяславом. Першу нараду він скликав для вирішення питання про війну з кн. Юрієм Долгоруким. На неї були скликані бояри, дружина і кияни (Іпат. , 1147 р. ). Друга нарада була скликана Ізяславом після викритої зради чернігівських князів.
«Изяслав же. . . перед собою посла к брату Кыеву, к Володимиру, и к Лазареви к тысячскому два мужа, Добрынку и Радила, рек: «брате, еди к митрополиту и съзови Кыяны вся, ать молвита си мужа лесть черниговских князий». И еха Володимер к митрополиту, повабя Кыяны. И придоша Кыян много множество народа и седоша у святое Софьи».
Літопис не називає ці наради вічем, але, безперечно, це був