Види комунікацій

наслідки реалізації позиції супротивника. При цьому, можливо, треба буде оцінити діючий закон або політику, що проводиться.

 4. Полеміка

 

Полеміка (вiд давньогрецького polemikos – войовничий, ворожий) – це метод суперечки, в якій наявні конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей, концепцій, позицій.

Полеміка – це гостра боротьба принципово протилежних думок з того чи іншого питання.

Мета полеміки – не досягнення згоди, а ствердження власної точки зору, перемога над супротивником.

Але немає сенсу заперечувати проти присутності окремих елементів полеміки в будь-якому дiалогiчному методі. Якщо хтось чітко, аргументовано, достойно обстоює свою думку i не погоджується з її альтернативою, то завдання педагога – не в тому, щоб примусити його відмовитися від своєї позиції, а в тому, щоб кожна із сторін, що сперечається, уважно, без запальної непримиренності вислухала й зрозуміла протилежну думку, не поспішала її відкинути, скористалася певним елементом позиції опонента. При цьому корисно взяти до уваги слушну думку філософа: iсторiя ще не знає прикладів, щоб наші опоненти в усьому помилялися.

Можливо, в інших джерелах Ви ознайомитеся з дещо іншими характеристиками дискусії та полеміки, бо теорія сучасних форм i методів дискусії в педагогічному процесі чи суспiльнiй дiяльностi цілком ще не сформувалася. Ми ж, зі свого боку, пропонуємо тлумачення цього важливого методу, яке ґрунтується на фiлософсько-педагогiчних теорiях дiалогу (М. Бахтiн, М. Бердяєв, М.  Бубер, А.  Добрович), на сучасних iдеях «нового мислення» та гуманiстичної педагогiки (Р.  Бернс, С.  Лихачов, К.  Роджерс, В.  Сухомлинський), а також на авторських положеннях про особистiсно-дiалогiчний стиль спілкування

 5. Диспут, його мета і структура

 

Диспут (вiд лат. disputare – розмiрковувати, розбирати) – це публiчне обговорення тiєї чи iншої важливої для присутнiх проблеми, яке, як правило, завчасно готується.

Обравши тему для диспуту i визначивши основнi питання, його учасники мають можливість i час для вивчення лiтератури, певного досвiду, для проведення спостережень чи дослiдiв.

Специфiка диспуту як методу i форми дiалогiчної дiяльностi це нагромадження й використання грунтовних засобiв i аргументiв для доведення правомiрностi своїх поглядiв, залучення для цiєї мети наукових теорiй i положень з рiзних галузей науки, творiв лiтератури i мистецтва.

Мета диспуту суттєво не вiдрiзняється вiд мети iнших дiалогiчних методiв – це пошук iстини шляхом розв'язання проблеми або окремих її аспектiв, розвиток творчих здiбностей i умiнь. Але для досягнення цiєї мети мобiлiзуються бiльшi резерви – iнформацiйнi, психологiчнi, часовi.

Диспут багато в чому близький до евристичної бесiди, але на диспутi розглядаються бiльш актуальнi для його учасникiв проблеми. Тому й вiдбуваються диспути на бiльш високiй емоцiйнiй нотi.

Запропонуємо необхiднi й достатнi структурні елементи диспуту: 1. Колективний чи груповий пошук теми диспуту i визначення орієнтовних питань, що пропонуються для обговорення.

2. Другий етап – пiдготовча робота, розподiл ролей для майбутнього змагання. Це можуть бути «дослiдники», «ерудити», «опоненти», «консультанти», «експерти», «оглядачi».

3. Пiдготовка до диспуту. Йде вивчення лiтератури, проводяться опитування, анкетування, окремi «ерудити», «консультанти», «оглядачi» та iншi учасники за бажанням об'єднуються у групи, обирають органiзаторiв.

4. Основний етап – проведення диспуту. Ведучий (педагог) або ведучi (найбiльш ерудованi й авторитетнi учнi, студенти) оголошують вступне слово про актуальнiсть i складнiсть обраної проблеми, про пiдготовчу роботу

1 2 3 4 5 6 7