Види літературно-художньої творчості

увійшли колядки та щедрівки, веснянки, купальські, русальні, жниварські і т. п. пісні, родинно-побутової поезії, що охопила поетичні форми весільного обряду, голосіння та інше. Розвиток, не пов'язаний прямо з побутовими сферами, отримують героїч ні та історичні пісні, казки, ліричні пісні та драматичні твори, що втілюють суспільні та етичні ідеали народу. Суттєве місце в слов'янському фольклорі, як і в поетичній творчості інших народів, зайняв героїчний епос. Українські думи, які виконували кобзарі під акомпанемент кобзи або ліри, росій ські билини чи старини, в піднесеному, сповненому патетикою дусі оспівували славне минуле, втілювали і зберігали есте тично осмислене, героїко-ідеалізоване народне розуміння суті такої події, яка у своїй винятковості відчувалася особливо значущо як масштабна ланка в ланцюзі історичних діянь, що визначали найважливіші віхи становлення й розвит ку державності слов'янських народів.

 

Літературна поезія

Як можна гадати, авторська форма поезії з'являється в надрах колективної пісенної поезії, а саме тоді, коли з великої кількості її анонімних творів і співаків-інтерпретаторів поступово починають виокремлю ватися творчі особистості, які в яскраво-індивідуальній манері виконували та особливо талановито варіювали мотиви добре знаних у колективній свідомості пісенних текстів, у зв'язку з чим западали в народну пам'ять своїми іменами, і які згодом починають збирати і об'єднувати окремі пісенні твори зі схожою тематикою, переважно присвяченою оспівуванню якоїсь однієї історичної події, у великі пісен ні цикли. Одним з перших таких співаків, чиє ім'я не загу билося у багатовіковій історії розвитку поезії, є найславет-ніший з поетів античності Гомер. Зібрання пісенних текстів, об'єднаних ним у великі тематичні цикли, дістали назву героїко-епічних поем, відомих нам під назвами «Іліада» та «Одіссея».

 Авторська форма поетичної творчості довгий час усе ще залишається пісенною. Уся поезія давніх греків, з якими пов'язують розвиток європейської авторської поезії, спершу була пісенною, як і вся музика — вокальною. Взаємо проникнення музики та поезії тривало досить довго: осново положник ямбічної поезії Архілох (VII ст. до н

є. ) і лірик, автор елегій Симонід Кеоський (556—468 pp. до н. є. ) ще в рівній мірі вважалися як поетами, так і музикантами. Згодом, відокремлюючись від того, «що співалося», поезія довгий час виступає як єдина форма мистецтва слова, за твердженням В. Кожинова, «унікальний, незмінний інстру мент перетворення слова на мистецтво». Усі провідні жанри античності, середньовіччя й навіть Відродження та класи цизму (епічні поеми, трагедії, комедії, лірика) — це словесні тексти, написані у віршовій чи близькій до неї формі.

 Попри те, що разом з віршовою формою з найдавніших часів існує і форма прозаїчна, таке звичне для нас проти ставлення: проза — вірші з'являється не відразу. Лише з часом широке поняття поезії як мистецтва слова саме стає об'єктом поділу на віршовану поезію та художню прозу. Початок такого поділу можна спостерігати вже в антично сті, хоча протиставлення вірша і прози в ній не прин ципове: художня проза, яка опинилася на периферії мис тецтва слова, все ще суттєво організується відповідно до законів поезії. В західноєвропейських літературах виокрем лення поняття віршів із поезії в добу Відродження пов'я зується зі здобуттям прозою своєї власної художньої фор ми, відмінної від віршової. Віршовий текст і став усві­домлюватись як віршовий тоді, коли мовленнєва органі зація прози чітко протиставила себе творам, написаним вір шовою формою. У слов'янських літературах термін

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні