Види заповітів та їх класифікація
Автори вважають доцільним зупинитися на аналізі характерних особливостей різних заповітів та подати їхні проекти з метою сприяти нотаріусам у наданні консультацій правового характеру особам, які звертатимуться до них за допомогою.
За способом розподілу майна нотаріус може порекомендувати особі посвідчити такі заповіти:
Простий заповіт - заповіт, який стосується всього майна та прав спадкодавця та розподіляється між чітко визначеними спадкоємцями в рівних частках або все майно заповідається на користь однієї особи (див. проекти № 8, 9).
Пропорційний заповіт - заповіт, коли розмір частки кожного спадкоємця визначено спадкодавцем пропорційно його особистому ставленню до кожного із спадкоємців, тобто коли частки спадкоємців визначаються рівними або нерівними, наприклад, Сидорову 1/2 (50%) спадщини; Іванову -1/4(25 %) спадщини; Храмку- 1/4 (25 %)спадщини0 (див. проект № 10).
Натуральний заповіт - заповіт, коли кожному спадкоємцю буде визначено, яке майно перейде у його власність після смерті заповідача, тобто зазначення у заповіті конкретного майна і його спадкоємців (див. проект № 11).
Частковий заповіт - заповіт, яким охоплено не всю спадщину, а лише її частину (ст. 1236 ЦК), тобто свідоме розпорядження заповідача лише щодо частини майна, коли решта майна має спадкуватись за законом (див
Змішаний заповіт - заповіт, коли частину майна заповідач залишає конкретним особам, а іншу частину спадщини ділить між спадкоємцями на пропорційній основі. До змішаних можна віднести й натуральні заповіти, коли частина майна залишиться незаповіданою (див. проект № 13).
За характером розпоряджень заповідача можна рекомендувати заповідачеві посвідчити заповіт:
1) із заповідальним відказом (статті 1237-1239 ЦК);
2) з покладенням на спадкоємців обов'язків (ст. 1240 ЦК).
Заповіт із заповідальним відказом (статті 1237-1239 ЦК)
Можливість встановлення заповідального відказу передбачена у статтях 1237, 1238 ЦК України. Заповідач вправі покласти на одного чи декількох спадкоємців виконання якого-небудь зобов'язання (як правило, за рахунок спадщини), на користь одного чи декількох осіб (таких осіб прийнято називати відказоодержувачами), які у зв'язку з посвідченням заповіту і у разі смерті заповідача здобувають право вимагати виконання зазначеного у заповіті обов'язку, тобто заповідального відказу. Заповідальний відказ має бути встановлено лише самим заповідачем та включено ним у текст заповіту.
Хочемо звернути увагу на те, що заповідальний відказ може покладатися лише на спадкоємців за заповітом; відповідно, не може бути покладено таке зобов'язання на спадкоємців, які спадкують за законом.
Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входять або не входять до складу спадщини.
Предметом заповідального відказу може бути, наприклад,