Відлуння голодомору 1932-1933 років на Волині та Рівненщині

спекуляції та ін. "  Цей документ свідчить, що й каральними засобами вилучити у вільних селян увесь хліб не вдавалося. Тому компартійне керівництво взяло курс на суцільну колективізацію. [16, c. 123]

У листопаді 1929 року пленум ЦК ВКП(б) прийняв жорстку постанову "Про сільське господарство і роботу на селі", якою вимагалося, щоб Україна в найкоротший строк запровадила колгоспи. В. Молотов і Л. Каганович, а також його намісник в Україні, генсек КП(б)У С. Косіор наполягали, щоб завершити суцільну колективізацію за один рік. Щоб закріпити ці вимоги, ЦК ВКП(б) прийняв постанову від 5 січня 1930 року "Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву". Більшовики поспішали завершити колективізацію восени 1931 або весною 1932 років. Але С. Косіор інструктивним листом від 24 лютого 1930 року, адресованим усім партійцям, вимагав "завершити колективізацію в Україні протягом 1930 року"[16, c. 135].

Офіційно добровільна, а насправді примусова колективізація створила в Україні ситуацію, що межувала з громадянською війною: брат ішов на брата, "бідняка" цькували на "середняка" й "куркуля", "середняка" - теж на "куркуля". Майновий стан селянина визначала партія на свій розсуд.

В особі "куркуля" й "середняка" цілеспрямовано знищувався найпродуктив­ніший, найорганізованіший прошарок селянства. Якщо ж до колгоспу не бажав вступати бідняк, то він ставав "підкуркульником" й опинявся там, де й куркуль. Утворений таким чином колгосп ставав державною структурою

Усупереч положенням колгоспного статуту, голови колгоспів призначалися районними парторганізаціями, що повністю узурпували владу на селі. Влада сільської чи селищної ради стала маріонетковою. Колгоспами керували люди, які не мали практичного відношення до сільського господарства, не могли розумно організувати його виробництво. За умов насильства з боку партійної кліки, нахабної експлуатації селянина-раба державою, що не міг розпоряджатися плодами своєї  праці,  система  колгоспного  виробництва  зазнала  краху.

Шалений  наступ на село  буксирних  бригад дав  можливість  державі  в 1931 році  стягнути з  колгоспників  і  одноосібників  380 млн.   пудів  хліба.   Урожай  цього  року  був   значно меншим, ніж  у  1930 році, зате  втрати  його збільшилися   через  колгоспну  безгосподарність  і   небажання  колгоспників  працювати  безплатно.   Відсутність  запасів  продовольства  в селян і  призвели   в кінці 1931 року до голоду.

 На початку  1932 року   настала нова, завершальна  фаза хлібозаготівель з  урожаю  1931 року.  ЦК КП(б)У оголосив  січень  1932 року  «ударним».   Головним  класовим  ворогом  продовжував  лишатися на  селі  все  той  же  куркуль, головний  винуватець  зриву хлібозаготівель.   Хлібозаготівельна  кампанія  1932 року  перетворилася на  справжній  терористичний  акт  проти селянства,  здійснюваний  «летючими ескадрильями»  під  командою   партійних  комітетів  і  комісій, що  керувалися сталінською  вимогою: «усмирить  крестьян  можно,  лишь  сломав  им  хребта»[14, c. 9].

ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ 

Голодомор 1932-1933 pp. ,  голод в сільських районах СРСР, зокрема України, викликаний організованими заходами керівників УРСР і СРСР. Він викликав масову загибель сільського населення України і півдня Росії, переважну більшість якого становили українці.

Голодомор як геноцид українського народу сталінським режимом у 1932-193 3 p. офіційно визнаний урядами України, Австралії, Угорщини, Ватикану, Литви, Естонії, Італії, Аргентини, Канади, Грузії, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Іспанії, Перу, Чехії та Колумбії.

Дослідження видатного історика Станіслава Кульчицького, який є одним з найвідоміших дослідників голодомору, на базі

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні