Відмороження - класифікація, допомога та лікування
Консервативними методами вдається отримати позитивні результати при відмороженнях І-ІІ ступенів. Застосування лише консервативного лікування при відмороженнях ІІІ- ступенів є недоцільним, тому що у цьому випадку самовільне відторгнення некротичних тканин відбувається повільно і супроводжується ускладненнями.
Оперативне лікування полягає у видаленні й розтині некротичних тканин. Операцію проводять на 5-6-ту добу, тому що лише до цього часу можна визначити межу змертвіння. Після ретельного миття кінцівки в теплій ванні з милом відморожену її частину кілька разів протирають спиртом. Пухирі повністю зрізають. У разі глибоких форм відмороження ранова поверхня не відчуває больових подразнень.
У ряді випадків хірургічну обробку доповнюють розтинами (некротомія) і вирізанням змертвілих тканин (некректомія). Операцію можна проводити без знеболювання, оскільки розтини проходять у межах визначених ділянок змертвіння. Після розсічення поверхневих шарів очікують кілька хвилин і, якщо у місці розтину не виникла кровотеча, то розпочинають розтин більш глибоких шарів. На 1-2 доби на рани накладають спиртову пов’язку. У подальшому її знімають і, якщо необхідно, роблять додаткові розтини певної довжини — до межі некрозу.
Швидка муміфікація тканин зменшує небезпеку інтоксикації організму продуктами розпаду тканин і мікробної флори. Хірургічна обробка, виконана вчасно, запобігає розвитку ускладнень і розповсюдженню інфекції.
При відмороженнях IV ступеня здійснюють некректомію, тобто видалення змертвілих тканин. Вичленення пальців і дистальних частин кисті або стопи проводять у суглобах, розташованих поблизу здорових ділянок шкіри. Некректомію слід робити на 1 см дистальніше від межі живих тканин. Шар некротичних тканин, що залишився на поверхні кукс, в подальшому відторгається самостійно. Кінцівку іммобілізують гіпсовою лонгетою. У післяопераційному періоді проводять лікування антибіотиками; у разі сильного болю роблять новокаїнові блокади. Інколи у подальшому може виникнути необхідність у реампутації.
Загальне замерзання може настати внаслідок тривалого впливу низьких температур. В основі його лежить порушення терморегуляції організму, що призводить до гіпоксії тканин, у першу чергу головного мозку. Гіпотермія спричинює зниження всіх його функцій. Порушується обмін речовин, внаслідок чого створюються умови, при яких тепловіддача значно перевищує теплоутворення.
У початковому періоді замерзання виникають загальний тремор, запаморочення, загальна слабість, яка переходить у сонливість. Сухожилкові й шкірні рефлекси різко знижуються, зменшується кров’яний тиск, послаблюється серцева і дихальна діяльність, втрачається притомність.
Лікування проводять шляхом прискореного зігрівання потерпілого в теплому помешканні і розтирання тіла
Необхідно проводити енергійну загальну терапію і вживати заходів щодо запобігання подальшій тепловіддачі організму, а також застосовувати різні симптоматичні засоби. Хворі потребують тривалого постільного режиму. Нерідко в них виникають ускладнення, найчастіше — пневмонія.
Список літератури
1. Антонов В. П. Уроки Чернобыля: радиация, жизнь, здоровье. — К. ,1987.
2. Беркутов А. Н. Военно-полевая хирургия. — Л. , 1973. — 567 с.
3. Болт Б. Землетрясения. — М. : Мир, 1981.
4. Большая Энциклопедия