Відмороження - класифікація, допомога та лікування

ступенів фізіотерапевтичне лікуван­ня прискорює процес відторгнення некротичних тканин.

Консервативними методами вдається отримати позитивні результати при відмороженнях І-ІІ ступенів. Застосування ли­ше консервативного лікування при відмороженнях ІІІ- сту­пенів є недоцільним, тому що у цьому випадку самовільне відторгнення некротичних тканин відбувається повільно і су­проводжується ускладненнями.

Оперативне лікування полягає у видаленні й розтині некро­тичних тканин. Операцію проводять на 5-6-ту добу, тому що лише до цього часу можна визначити межу змертвіння. Після ретельного миття кінцівки в теплій ванні з милом відмороже­ну її частину кілька разів протирають спиртом. Пухирі по­вністю зрізають. У разі глибоких форм відмороження ранова поверхня не відчуває больових подразнень.

У ряді випадків хірургічну обробку доповнюють розтина­ми (некротомія) і вирізанням змертвілих тканин (некректомія). Операцію можна проводити без знеболювання, оскільки розти­ни проходять у межах визначених ділянок змертвіння. Після розсічення поверхневих шарів очікують кілька хвилин і, якщо у місці розтину не виникла кровотеча, то розпочинають роз­тин більш глибоких шарів. На 1-2 доби на рани накладають спиртову пов’язку. У подальшому її знімають і, якщо необхід­но, роблять додаткові розтини певної довжини — до межі не­крозу.

Швидка муміфікація тканин зменшує небезпеку інтоксикації організму продуктами розпаду тканин і мікробної флори. Хірургічна обробка, виконана вчасно, запобігає розвитку ус­кладнень і розповсюдженню інфекції.

При відмороженнях IV ступеня здійснюють некректомію, тобто видалення змертвілих тканин. Вичленення пальців і ди­стальних частин кисті або стопи проводять у суглобах, розта­шованих поблизу здорових ділянок шкіри. Некректомію слід робити на 1 см дистальніше від межі живих тканин. Шар не­кротичних тканин, що залишився на поверхні кукс, в подаль­шому відторгається самостійно. Кінцівку іммобілізують гіпсо­вою лонгетою. У післяопераційному періоді проводять лікуван­ня антибіотиками; у разі сильного болю роблять новокаїнові блокади. Інколи у подальшому може виникнути необхідність у реампутації.

Загальне замерзання може настати внаслідок тривалого впливу низьких температур. В основі його лежить порушення терморегуляції організму, що призводить до гіпоксії тканин, у першу чергу головного мозку. Гіпотермія спричинює знижен­ня всіх його функцій. Порушується обмін речовин, внаслідок чого створюються умови, при яких тепловіддача значно пере­вищує теплоутворення.

У початковому періоді замерзання виникають загальний тре­мор, запаморочення, загальна слабість, яка переходить у сон­ливість. Сухожилкові й шкірні рефлекси різко знижуються, зменшується кров’яний тиск, послаблюється серцева і дихаль­на діяльність, втрачається притомність.

Лікування проводять шляхом прискореного зігрівання потер­пілого в теплому помешканні і розтирання тіла

Дають гаря­чий чай, вино, інші тонізуючі засоби. Надалі можна рекомен­дувати масаж тіла в теплій ванні. У разі зупинки дихання зас­тосовують штучне дихання, уводять серцеві засоби. Для збуд­ження дихального центру роблять ін’єкцію 1%-го лобеліну — 1 мл. Внутрішньовенно вводять 50 мл 40%-го розчину глюко­зи разом із аскорбіновою кислотою. Інколи потрібна тривала штучна вентиляція легень. При виразному м’язовому напру­женні і фібрилярних м’язових скороченнях (тремтіння) доціль­ним є застосування м’язових релаксантів.

Необхідно проводити енергійну загальну терапію і вжива­ти заходів щодо запобігання подальшій тепловіддачі організ­му, а також застосовувати різні симптоматичні засоби. Хворі потребують тривалого постільного режиму. Нерідко в них ви­никають ускладнення, найчастіше — пневмонія.

Список літератури

1. Антонов В. П. Уроки Чернобыля: радиация, жизнь, здоровье. — К. ,1987.

2. Беркутов А. Н. Военно-полевая хирургия. — Л. , 1973. — 567 с.

3. Болт Б. Землетрясения. — М. : Мир, 1981.

4. Большая Энциклопедия

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні