Відносини держави і церкви в контексті побудови громадянського суспільства

й Президента, апелюючи до їх православної свідомості, а інколи й до прагнення використати релігійні переконання виборців.

Однак представники УПЦ вважають, що Держкомрелігій намагається обмежити вплив церкви, прагнучи законодавчо закріпити за собою контролюючі функції над місцевими органами влади в сфері державно-церковних відносин. Протоієрей Г. Коваленко називає ці дії спробою виступити посередником між державою і церквою, зруйнувати систему блокування (тобто тісних стосунків) місцевої влади з домінуючими в регіоні релігійними конфесіями [11]. Такі дії обурюють речників УПЦ, які визнають, що, за винятком трьох регіонів (Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей), домінуючою є саме їхня конфесія. Не в останню чергу саме завдяки тісній співпраці з місцевими органами влади УПЦ домоглася високого рівня впливовості у переважній більшості регіонів України.

Іншим пріоритетним напрямком спільної діяльності з державними органами є співпраця з народними депутатами та депутатськими групами, готовими підтримувати інтереси УПЦ. На сьогодні склалася, на перший погляд, здавалося б, парадоксальна ситуація, коли головними партнерами УПЦ у стінах Верховної Ради стали представники “лівих” партій: комуністи, соціалісти, прогресивні соціалісти (які, щоправда, не змогли потрапити до парламенту за результатами виборів 2002 року) [12].

Отже, як видно із вище викладеного, Українська Православна Церква, розуміючи, що ефективність її соціального служіння значною мірою залежить від соціально-політичних умов, прагне сама впливати на обставини, змінюючи їх таким чином, щоб вони стали якомога сприятливішими для виконання земної місії. При цьому церква намагається тісно контактувати з державними чиновниками, усвідомлюючи, що саме від них значною мірою залежить зміна несприятливих для УПЦ умов діяльності

Необхідно зазначити, що церковним діячам вдалося налагодити плідні зв‘язки із органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями, із значною частиною парламенту, зрештою і з Президентом. Можна вважати, що УПЦ задоволена діяльністю Генпрокуратури, яка уже кілька разів направляла протести Держкомрелігій з приводу незаконної реєстрації УПЦ КП. Таким чином, УПЦ, можна стверджувати, має вплив на законодавчу і судову гілки влади, місцеве самоврядування та Президента. Великим є її вплив і на більшість органів виконавчої влади: місцеві держадміністрації, міністерства та комітети (показовою є співпраця із різними підрозділами міністерств оборони, внутрішніх справ, державної митної служби, комітету у справах виконання покарань та ін. ). Однак при цьому в УПЦ виникають проблеми у стосунках із тим органом виконавчої влади, на який, власне, і покладено функцію регулювання державно-церковних відносин – з Державним комітетом у справах релігій. Проблема тут, на нашу думку, в тому, що цей орган виконавчої влади, на відміну від практично усіх інших, не може собі дозволити особистісних емоційних оцінок ситуації, що складається на релігійно-конфесійному полі, і покликаний забезпечити здійснення державної релігійної політики, яка базується на принципах рівності конфесій перед законом. Прагнення Держкомрелігій цілісно реалізовувати цю політику у межах всієї країни спричиняється до намагання підпорядкувати прийняття рішень місцевими держадміністраціями у релігійній сфері вимогам комітету. Це, як уже зазначалося, викликає негативну реакцію з боку УПЦ.

Таким чином, розглянувши характер стосунків УПЦ із державними органами, маємо підстави зробити певні висновки. По-перше, спробуємо дати відповідь на ключове запитання, яке ставили перед собою в процесі підготовки цієї статті: чи може церква стати важливою складовою громадянського суспільства, що формується в Україні? Якщо розглядати громадянське суспільство

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні