Виховання як умова формування мотивації учіння

насамперед на використання методів зовнішнього підкріплення (заохочення, покарання), Спирання на останні дає виховні результати переважно у вигляді моралі пристосування, моралі досягнення власної вигоди. При цьому основними психологічними механізмами у формуванні особистості є зовнішні передумови, наслідування, ідентифікація. Ці механізми забезпечують опанування дитиною соціальних норм і вимог у межах особистісної взаємодії (щоправда, вони зумовлюють водночас засвоєння соціально несхвальної та відверто антисоціальної поведінки). За таких умов виховний процес має переважно ситуативний характер, він недостатньо керований.

Як зазначив український психолог Г. Костюк, по суті виховання — це керування індивідуальним становленням людської особистості. . . , виховувати означає проектувати поступове становлення якостей майбутньої особистості та керувати здійсненням накреслених проектів.

Отже, психологічні механізми формування особистості у процесі виховання мають містити також рефлексивно-вольові процеси, спів переживання, позитивне емоційне оцінювання, тобто механізми, які апелюють насамперед до самосвідомості людини, до її свідомого, творчого ставлення до суспільних норм і цінностей. Формування особистісних цінностей не зводиться до засвоєння учнями відповідних етичних знань та способів їх реалізації в соціальній поведінці. Необхідно осмислювати їх з позицій усвідомлення вихованцем себе, свого образу "Я" (особистісна рефлексія) у порівнянні з певною моральною вимогою чи колізією. Важливу роль у цьому разі відіграють емоційні переживання, що породжуються безпосередньо внутрішньою активністю дитини у процесі розв'язання моральних проблем.

Ще раз наголосимо, що надзвичайно значущим аспектом формування ціннісно-смислової сфери особистості є її емоційні переживання. Як стверджують психологи, серед розмаїття людських емоцій величезний виховний потенціал має почуття радості. "Тож виходячи, з одного боку, зі специфіки почуття радості, а з іншого — з альтруїстичної природи моральних дій особистості та морального образу "Я" у цілому, доцільно використовувати це емоційне утворення у внутрішньому процесі формування і розвитку підростаючої особистості

Ідеться, власне, про залучення емоційного механізму радості до процесу розв'язання вихованцем соціально-моральних завдань".

Процес переживання радості по різному впливає на окремі компоненти психічної організації людини та її особистісні ставлення. I. Бех називає такі основні лінії цього впливу. По-перше, радість зумовлює відчуття влади над собою, впевненості в собі, особистої значущості. Це емоційно-ціннісне самоставлення безпосередньо виникає під час переживання радості та зумовлює відчуття здатності людини подолати труднощі. По-друге, радість полегшує соціальну взаємодію, пов'язану із задоволенням соціогенних морально-духовних потреб особистості. По-третє, радість, з одного боку, заспокоює людину, що перебуває у стані психічного напруження (стресу, гніву, страху тощо), а з іншого — підвищує її стійкість до переживання невдачі та здатність досягати складних цілей. По-четверте, на тлі переживання радості сенсорні відчуття стають приємнішими, внаслідок чого людина стає впевненішою, більш стійкою і великодушною. По-п'яте, переживання радості підвищує ймовірність альтруїстичної поведінки людини, тоді як сумування зменшує її. По-шосте, радість є психологічним механізмом розвитку схильностей, в яких нерозривно поєднуються творчість, учіння, успіх тощо, а також побічним результатом сприймання та мислення.

З викладеного випливає важливий з погляду педагогіки висновок про необхідність використання у процесі виховання взаємозв'язку, що існує між переживанням радості, пізнавальними процесами і поведінкою особистості. При цьому радість має бути передумовою і наслідком певної поведінки особистості. Попередньо пробуджене почуття радості мають продовжувати аналогічні переживання, зумовлені активною пізнавальною діяльністю дитини щодо опанованої моральної вимоги чи норми. Як наслідок виникає первинний особистісний смисл певної норми, вона в такому ціннісному вираженні стає спонукою, мотивом відповідного вчинку.

Щоб не втратити суб'єктивної значущості етичного поняття, необхідно систематично працювати

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні