Військове будівництво в Україні періоду гетьманату Скоропадського

Цілком підтримувала формування козацтва Українська селянська спілка. Її позиція базувалася на загальній меті партії, що полягала в прагненні „до організації українського малоземельного та безземельного селянства в одну потужну організацію” [9, с. 8]. Козацтво, на думку керівництва Спілки, давало можливість втілити ці прагнення в життя. Бо законом про відновлення козацтва передбачалося вирішувати завдання „фізичного і духовного розвою козацтва, а рівно з тим завдання як взагалі культ-просвітницького, так і економічного характеру” [11].

Українська хліборобсько-демократична партія в резолюції ІІ Всеукраїнського з’їзду „Про оборону держави” вітала універсал про організацію козацтва і висловилася за те, щоб було припинено формування на українській території будь-яких не національних військових частин [5, с. 154].

Програмою УХДП передбачалося створення в Україні збройних сил „своєю організацією наближених. до типу всенародної міліції” [12, с. 136]. Армія, на думку хліборобів-демократів, повинна була мати гнучку організацію і змінюватися відповідно до міжнародної ситуації: в мирний час військо мало б форму міліційних формувань, а на період військової загрози або перебування держави у стані війни армія перетворювалася на регулярну. У програмі також зазначалося, що „всі члени нашої партії мають обов’язок приймати якнайбільше діяльну участь у всіх загальнонаціональних військових установах” [12, с. 140]. Водночас лідери УХДП обстоювали принцип повної безпартійності українського війська, яке мало боронити волю українського народу. „. армія єсть організація обов’язкова для всіх національно свідомих вояків-українців, без різниці поглядів та партій” [12, с

140].

Українські соціалістичні партії, перебуваючи в опозиції до гетьманського режиму, також тримали в полі зору процеси військового будівництва. „Доки не буде усунений той економічно-суспільний лад, який спричиняється до вибуху військових чвар, – зазначали лідери УСДРП,– соціал-демократія не може ігнорувати таких соціальних явищ і питань, як війна, мілітаризм, військо” [13]. Більше того, вони висловлювали занепокоєння тим, що в країні немає регулярного національного війська. „Український народ не має досі збройної сили – цієї єдиної сили, котра в наші часи щось важить” [14].

Проте означена позиція не заважала соціалістичним партіям критично висловлюватися щодо розбудови української армії. Особливе здивування і побоювання в середовищі цих партій викликали заходи Військового міністерства щодо принципів формування збройних сил. Це обумовлювалося тим, що, на думку соціалістів, творці майбутньої української армії намагалися перенести в національне військо багато такого, що є неприйнятним, як довела практика військової справи Західної Європи [13].

УПСС визнавала Всеукраїнську організацію вільного козацтва „найкращим способом врятування Батьківщини, але для цього треба, аби ця справа була в певних руках, яким український народ довіряє” [15]. (Соціалістичні партії не довіряли військовому міністрові гетьманського уряду, вважали його ворожим до українства).

Українські есери, соціал-демократи і представники Селянської спілки встановили зв’язок з Особливим корпусом Січових стільців, що дислокувався у Білій Церкві. Незадоволення русифікаторсько-реакційною політикою гетьмана обумовило підтримку січовиками політики Українського національного союзу. Представники Союзу проводили роботу у військових частинах на всій території України з метою схилити військовиків до повстання. Серед військових частин, що підтримували тісний контакт з Національним союзом, був і Чорноморський козацький кіш. У цьому формуванні було багато українських старшин, які підтримували революційні ідеї українських політичних партій.

Оцінюючи політичну обстановку в Україні напередодні антигетьманського повстання, Н.

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні