Вікова психологія

функцій вузу і ролі викладача в них, вчені встановили, що рівень впливу викладача на формування молоді навчального закладу в значній мірі обумовлений тим, як він сам ставиться до того, чому навчає інших.

У працях С. И. Бугаева, М. І. Білою, Е Ш. Давидова. В. Н. Струманського та інших з особливою силою наголошується, що виховний процес без закладеного в ньому викладача – наставника, вже з самого початку приречений на невдачу. Система „вчитель – учень”, „викладач – студент” спрямована на те, пише вчений польський педагог – теоретик Ю. Александрович, щоб виховати висококваліфікованого спеціаліста, громадянина, патріота.

Дослідження показали, що, як правило, загальна культура вчителя і його професійна підготовка існують в єдності. Професор А. М. Бойко зробила вдалу, на наш погляд, типізацію стосунків „вихователь – вихованець”, яка правда, стосується взаємовідносин між вчителем і учнем на рівні середньої школи, але лапідарний аналіз цієї типізації свідчить про те, що він цілком відповідав соціально – психологічним стосункам „викладач – студент”. В своїй роботі автор виділяє такі типи стосунків: відповідно мети і загальної спрямованої взаємодії, відповідно їх змісту, способу здійснення взаємодії, відповідно організації.

Перший тип стосунків відповідно до змісту навчально – виховного: процесу визначається як гармонійно – творчий. Цей тип, складається в кращих педагогічних колективах і притаманний окремим вчителям – новаторам. Такі вчителі творчо ставляться до своїх обов’язків, постійно використовують нові досягнення педагогічної науки, піквищують свій науково – освітницький рівень. Ці педагоги – взірець для молоді, яка маючи перед собою приклад наслідування, прагне бути на нього схожим

Другий тип стосунків, це гармонійно – репродуктввний тип. Вік характерний для педагогів, які чесно, сумлінно ставляться до навчання і виховання молоді. Взаємостосунки між ними і учнями носять характер доброзичливості, конструктивності. Іноді буває, що таким вчителям бракує особистої творчості, але вони з успіхом використовують передовий досвід інших, яких називають педагогами – новаторами. Третій тип стосунків – обмежено – евристичний. Тут викладач повністю скеровує всю увагу на свій предмет, який цілком беззастережно любить. В практиці педагогічної діяльності. Він, як правило, вважає, його предмет „найважливішим”. Про таких Гегель говорив, що вони стоять на позиції „професійного ідіотизму”.

Цих викладачів цікавлять тільки ті діти, які мають схильність до їх предмета. Нерідко вони перевантажують учнів домашніми завданнями, а викладачі у вузі – студентів конспектуванням першоджерел в такому об’ємі, що людина не має часу підготувати інші предмети. Обмежено – евристичніший тип стосунків формує переможців олімпіад і конкурсів, але зовсім не сприяє всебічному і гармонійному розвитку особистості учня, студента.

Правда, робить застереження А. М. Бойко нерідко серед представників обмежено – евристичного типу стосунків зустрічаються люди, які схильні до виховної роботи. Вони, як правило, своєю енергією запалюють найпасивніших учнів, добре знають і проводять психолого – педагогічні заходи. В центрі їх роботи як колектив, так і конкретний учень, його міжособові і соціальні стосунки. Дуже часто педагоги такого типу володіють даром умільців, художнім баченням світу. Ці ж самі якості вони самовіддано передають своїм вихованцям. І останній тип – однобічно репродуктивний. Педагоги цього типу прагнуть лише до виконання навчального плану. Цілком зрозуміло, що в їх діяльності немає ніякої творчості, а є лише утилітарний

1 2 3 4 5 6