Вільям Джеральд Голдінг

англійським кандидатом, що привернув увагу публіки, що читає, був Грем Грін. В ході дискусії про найбільш гідного кандидата один з членів Шведської академії, літературознавець Артур Лунквіст, порушивши традицію, проголосував проти обрання Голдінга, заявивши, що Голдінг – явище чисто англійське і його твори «не представляють істотного інтересу».

«Романи і розповіді Голдінга – це не лише похмурі моралі і темні міфи про зло і зрадницькі руйнівні сили, – сказав в свій мови представник Шведської академії Ларс Іюлленстен, – це ще і цікаві пригодницькі історії, які можуть читатися ради задоволення».

У Нобелівській лекції Голдінг в жартівливій формі поставив під сумнів свою репутацію безнадійного песиміста, сказавши, що він «універсальний песиміст, але космічний оптиміст». «Роздумуючи про світ, яким править наука, я стаю песимістом... Проте я оптиміст, коли згадую про духовний світ, від якого наука намагається мене відвернути... Нам треба більше любові, більше людяності, більше турботи».

У рік здобуття Нобелівської премії Голдінг працював над романом «Паперові люди» ("The Paper Men"), який вийшов в Англії і Сполучених Штатах в 1984 р. У книзі йдеться про психологічній і духовній боротьбі між літнім англійським письменником Вілфрідом Барклєєм і амбітним американським академіком Ріком Такером, який мріє отримати авторизовану біографію Барклея. «На одному рівні, – писав англійський критик Блейк Моррісон, – це захист таланту від загрози, навислої над живим письменником... у вигляді мертвої руки наукоподоби. На іншому ж рівні Такер може розцінюватися або як христоподібний образ, що викупає гріхи Барклея, або як сатана... спокусу якого Барклей повинен відкинути». Роман «Паперові люди» отримав в Англії і США найсуперечніші відгуки.

Впродовж творчого життя Голдінг оцінювався критикою по-різному. Наприклад, американський критик Стенлі Едгар Хаймен вважає, що Голдінг «є найцікавішим сучасним англійським письменником». Його думку розділяє англійський новеліст і критик В.С. Прітчет. В той же час Фредерік Карл критикує Голдінга за його «нездатність... дати інтелектуальне обгрунтування своїм темам», а також за «дидактичний тон майже у всіх книгах». «Його ексцентричним темам бракує рівновага і зрілість, які свідчать про літературну майстерність», – вважає Карл.

Голдінг був вибраний в Королівське суспільство літератури в 1955 р. і присвячений в лицарі в 1966 р. В даний час він живе зі своєю дружиною в графстві Уїлтшир поблизу Солсбері, у нього двоє дітей: син Девід і дочка Джудіт. В молодості письменник був завзятим моряком, тепер же він любить грати на фортепіано, займатися грецькою мовою і читати літературу по археології.

1 2 3