Вільям Шекспір

на свою долю, його безглуздість: злочин дав йому корону, але позбавив його людяності й звичайного щастя, корона не принесла йому нічого, крім страждань і самотності:

Я довго жив і на путі життя

У жовтолисту осінь перейшов.

Чи ж бачу те, що прикрашає старість,-

Любов, покору, шану, юрми друзів?

Нема й не буде. Ні! Самі прокльони. . .

 (V, 3)

За логікою внутрішнього руху Макбет доходить глибоко песимістичних висновків про безглуздість життя:

Все завтра, та все завтра, та все завтра -

Дрібненькою ходою - день у день,

І так закінчується наш літопис.

Всі «вчора» путь освітлювали дурням

До праху смерті. Вгасни, недогарку!

Життя - рухлива тінь, актор нікчемний;

Годину чваниться, горить на сцені,-

І край; оповідання ідіота,

Палке та голосне, але нічого

Не значуще.

 (V, 4)

Це вже означає цілковиту моральну загибель Макбета.

Глибоко драматичне зображення зруйнування колись благородної і доблесної людини робить образ Макбета глибоко трагічним. Але це зовсім не означає виправдання злочинця. Засудження його безкомпромісне. Трагедія сповнена войовничого гуманізму. Проти Макбета виступає все суспільство, воно бореться з тираном і знищує його в ім'я справедливості й людяності

Шекспір створив також видатні трагедії на античні сюжети, запозичені з «Порівняльних характеристик» Плутарха. Це - рання трагедія «Юлій Цезар», а також «Антоній і Клеопатра», «Коріолан», «Тимон Афінський», що завершують другий період творчості. В них ставляться великі трагічні проблеми життя, світ зображується в стані напруженої боротьби, в якій вирішується доля окремих осіб і цілих народів. Образи Брута, Коріолана, Антонія і Клео-патри належать до найдовершеніших і найбільш глибоких образів Шекспірових трагедій. Хоч трагедії написані на давні сюжети, вони мали гостроактуальний смисл. Три перші були близькими і зрозумілими сучасникам Шекспіра своєю політичною проблематикою, [377] «Тимон Афінський» - викриттям згубного впливу золота і грошей на людину і людські відносини. Основу сюжету цього твору становить трагічна доля Тимона Афінського - багатія, який щедро роздає свої багатства численним друзям, радо допомагає людям. Він вірив, що їхня вдячність, їхні похвали і схиляння перед ним є щирим проявом дружби до нього, правдивого захоплення ним як людиною; Тимон глибоко переконаний, що, опинись він у біді, усі ці люди не змінять до нього ставлення і поспішать йому на допомогу. Невдовзі він розорився. Але це його не хвилює, він знає, що має багато друзів, і сподівається на їхню підтримку. Проте ніхто не поспішає її подати, від Тимона відмовляються навіть ті, кого він виручав з великої біди. Невдячність друзів викликає у нього гнів і обурення, він тепер зрозумів, що вони і раніше були з ним нещирими, керувалися корисливістю, лицемірили заради його щедрих подарунків. Усе це приводить його до переконання, що стосунки між людьми в суспільстві визначає золото, що ціниться воно більше, як людина. Тимон проймається ненавистю до золота і до людей і йде жити