Винагорода за користування інтелектуальною власністю

розмір процента відрахувань (ставка роялті) і про те, чого повинні збиратися ці відрахування (база роялті), - найбільш складне в світовій ліцензійній торгівлі.

База роялті може мати декілька варіантів вибору: економіч­ний ефект, прибуток, обсяг реалізації у грошовому виразі чи натуральних показниках, вартість переробленої сировини і т. ін. Час­тіше в ліцензійній торгівлі використовується обсяг реалізації продукції у грошовому виразі. Причому для того, щоб гарантува­ти ліцензіару надійність і стабільність платежів, використову­ється не фактична продажна ціна, а середня ціна, яка діє в цей момент на товарному ринку. Для сировинних товарів - це бір­жове котирування, для інших - довідкові індекси цін, які періодично публікуються зарубіжними кон’юнктурними виданнями і бю­летенями спеціалізованих фірм.

Ставка (процент) роялті залежить від ряду факторів:

- обсягу патентної охорони, якості складання формули винахо­ду (найбільш високі ставки роялті використовувались саме в тих випадках, коли винахід захищений цілим блоком патентів у різних країнах);

- виду ліцензійного контракту (найдорожча ліцензія - повна, найдешевша - проста ліцензія);

- строку дії ліцензії (чим більший строк, тим менший процент відрахувань),

- можливість контролювати випуск продукції за ліцензіютих випадках, коли контроль ускладнений, ставка підвищується. Наприклад, якщо для ліцензій на машини та обладнання середня ставка роялті складає 5-7 % обсягу продажу, то для хімічного виробництва вона зростає до 10-12 %);

- інших факторів.

Підкреслимо, що в межах антимонопольного законодавства суди розвинутих країн виробили своєрідну систему правового за­хисту “чесної праці” в бізнесі. Якщо суд встановить, що ставка роялті явно занижена в порівнянні з аналогічними ліцензійними контрактами у відповідній сфері економіки, контракт може бути ро­зірвано за вимогою ображеної сторони

Методи визначення роялті умовно поділяють на дві групи: аналітичні й емпіричні.

Аналітичний метод, як правило, базується на прямому розра­хунку додаткового прибутку чи економії ліцензіата. Обчислення проводять на основі оцінок па­раметрів майбутнього виробництва конкретного покупця ліцензії. Слід зазначити, що результати таких обчислень залежать не тіль­ки від економічних характеристик технологій чи виробів, які лі­цензуються, а й від критеріїв, за якими оцінюються підсумки господарської діяльності ліцензіата. Ці критерії передбачають спочатку вибір належного показника прибутковості (в практиці західних фірм можуть використовуватися декілька показників прибутковості), а потім вибір базової величини такого показника, з яким порівнюються результати освоєння ліцензії.

Західні фірми особливо широко застосовують такі показни­ки, як зведений (або дисконтний) прибуток і внутрішня норма прибутку (або фактичний дохід).

Дисконтний прибуток являє собою суму прибутку, яка очікується від певного капіталовкладення, і перераховану на момент початку відповідного дії проекту з допомогою коефіцієнтів, які враховують зміну “цінності” грошей, які є, залежно від часу їх отримання.

Як відомо, ці зміни обумовлені станом кредитно-грошових відносин й інфляції (сьогодні практично всі банки, які регулюють ставки, роблять поправку на інфляцію). Розрахунок дисконтного прибутку ведеться так званим методом дисконтного грошового по­току (ДГП), у відповідності з яким суми, що плануються отримати в майбутньому, перераховуються у допомогою спеціальних коефіці­єнтів (коефіцієнтів дисконтування).

Практика показує, що вже сама можливість вибору показника прибутковості, який використовується

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні