Винагорода за користування інтелектуальною власністю
База роялті може мати декілька варіантів вибору: економічний ефект, прибуток, обсяг реалізації у грошовому виразі чи натуральних показниках, вартість переробленої сировини і т. ін. Частіше в ліцензійній торгівлі використовується обсяг реалізації продукції у грошовому виразі. Причому для того, щоб гарантувати ліцензіару надійність і стабільність платежів, використовується не фактична продажна ціна, а середня ціна, яка діє в цей момент на товарному ринку. Для сировинних товарів - це біржове котирування, для інших - довідкові індекси цін, які періодично публікуються зарубіжними кон’юнктурними виданнями і бюлетенями спеціалізованих фірм.
Ставка (процент) роялті залежить від ряду факторів:
- обсягу патентної охорони, якості складання формули винаходу (найбільш високі ставки роялті використовувались саме в тих випадках, коли винахід захищений цілим блоком патентів у різних країнах);
- виду ліцензійного контракту (найдорожча ліцензія - повна, найдешевша - проста ліцензія);
- строку дії ліцензії (чим більший строк, тим менший процент відрахувань),
- можливість контролювати випуск продукції за ліцензію (у тих випадках, коли контроль ускладнений, ставка підвищується. Наприклад, якщо для ліцензій на машини та обладнання середня ставка роялті складає 5-7 % обсягу продажу, то для хімічного виробництва вона зростає до 10-12 %);
- інших факторів.
Підкреслимо, що в межах антимонопольного законодавства суди розвинутих країн виробили своєрідну систему правового захисту “чесної праці” в бізнесі. Якщо суд встановить, що ставка роялті явно занижена в порівнянні з аналогічними ліцензійними контрактами у відповідній сфері економіки, контракт може бути розірвано за вимогою ображеної сторони
Методи визначення роялті умовно поділяють на дві групи: аналітичні й емпіричні.
Аналітичний метод, як правило, базується на прямому розрахунку додаткового прибутку чи економії ліцензіата. Обчислення проводять на основі оцінок параметрів майбутнього виробництва конкретного покупця ліцензії. Слід зазначити, що результати таких обчислень залежать не тільки від економічних характеристик технологій чи виробів, які ліцензуються, а й від критеріїв, за якими оцінюються підсумки господарської діяльності ліцензіата. Ці критерії передбачають спочатку вибір належного показника прибутковості (в практиці західних фірм можуть використовуватися декілька показників прибутковості), а потім вибір базової величини такого показника, з яким порівнюються результати освоєння ліцензії.
Західні фірми особливо широко застосовують такі показники, як зведений (або дисконтний) прибуток і внутрішня норма прибутку (або фактичний дохід).
Дисконтний прибуток являє собою суму прибутку, яка очікується від певного капіталовкладення, і перераховану на момент початку відповідного дії проекту з допомогою коефіцієнтів, які враховують зміну “цінності” грошей, які є, залежно від часу їх отримання.
Як відомо, ці зміни обумовлені станом кредитно-грошових відносин й інфляції (сьогодні практично всі банки, які регулюють ставки, роблять поправку на інфляцію). Розрахунок дисконтного прибутку ведеться так званим методом дисконтного грошового потоку (ДГП), у відповідності з яким суми, що плануються отримати в майбутньому, перераховуються у допомогою спеціальних коефіцієнтів (коефіцієнтів дисконтування).
Практика показує, що вже сама можливість вибору показника прибутковості, який використовується