Винекнення магічного реалізму, як модерністської течії в літературі Латинської Америки
План
Вступ
1. Винекнення”магічного реалізму”,як модерністської течії в літературі Латинської Америки
2. Концепція магічного реалізму Фрідріха Шлегеля
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми
Актуальність нашого дослідження полягає у тому, що проблемі ”магічного реалізму”, не було приділено достатньо уваги, за винятком поодиноких статей українських дослідників І. Кузьменчук, М. Машовець, російських, літературознавців А. Комфана, Г. Берегуляк. Вони розглядали ”магічний реалізм”, у творчості латиноамериканських авторів у цілому у 80-ті роки ХХ століття.
Мета:
визначити своєрідність особливостей ”магічного реалізму”, поняття.
Обє’кт:
”магічний реалізм”, як метод і творення естетичної дійсності.
Предмет:
образ світу і людини.
Ступінь розробленості проблеми дослідження:
В перше теорію „магічного реалізму” було розроблено Ф. Шлегелем. Як і дослідник людських душ. Він не міг погодитися з ототожненням людини й розуму, так само, як людини й буття.
У 1882 році Якоб Мінор зібрав ранні твори Фрідріха Шлегеля і видав іх в автентичному вигляді. Це видання зацікавило науковців і досі є найчастіше цитованим.
Наприкінці 19 сторіччя на початку 20 з’являється велика кількість і зокрема творів Ф. Шлегеля. Найгуртованішими праці досліджень були: Р. Гайма, О. Вайцеля, К. Ендерса, Г. Брандеса, М. Райзера
Російські філософи теж звертаються до спадщини Ф. Шлегеля. Відзначимо дуже цікаву статтю Ф. Степуна “Трагедія творчості”, де він звинувачує Шлегеля-філософа у безсистемності. Ці намагання саме й помітив В. Жирмунський. Ці лекції об’єднано під назвою “Трансцендентальна філософія”. Впродовж останніх півсторіччя дослідники неодноразово зверталися до ”Трансцендентальної філософії” - Е. Белер та Гайхнер(Німеччина),Ж. Ж. Анште(Франція),Е. Клін (Польща).
1. Винекнення”магічного реалізму”, як модерністської течії в літературі Латинської Америки
Ми, здається, звикли до того, що мистецтво і література багатші, глибші, складніші у суспільствах, як-то кажуть, «розвинених». Певним з цього правила винятком була у XІX сторіччі хіба що словесність: за рівнем безумовно першорядна, а то виникла вона в країні на той час досить-таки відсталій.
Але і цей «розрив» не йде ні в яке порівняння з дивиною, на перший погляд мало, не «загадковою» ситуацією, склалася десь у середині тільки-но минулого ХХ сторіччя на терені Латинської Америки. Адже у тамтешніх безнадійно відсталих, у більшості своїх чи не напівколоніальних (навіть, з певної точки зору «варварських»!)країнах почали раз у раз з’являтися романи найвищого ґатунку – до того ж ще й позначені якоюсь неповторною своєрідністю.
Навіть з відстані кількох десятиріч, що відтоді минули, не в силі феномен більш-менш логічно пояснити, а тому ладен припустити, що наші уявлення про природу мистецтв (а, отже, й про шляхи, які вони обирають) часто-густо виявляються непередбачуваними, а тому й значно складнішими (я б навіть сказала: «плутанішими»), ніж ми здатні собі уявити. Отже, щось тут по-справжньому передбачити нам, здається, не дано. Лишається брати до відома те, що вже відбулося.
ХІХ сторіччя, та й перша половина ХХ, як