Виникнення і розвиток феодального землеволодіння у Київській Русі

церкві були повернені «городы св. Богородицы, яже бе отъял Ярополк». Отже ці міста були колись слободами 6.

Можна думати, що цей спосіб утворення князівських міст шляхом надання пільг поселенцям, як такий, що не вимагав особливих організаційних зусиль і коштів, був одним із звичайних способів.

Виникнення власних князівських міст, безперечно, мало дуже велике значення в рості князівського землеволодіння, князівського домену. Маючи ці опорні пункти, князі захоплювали і навколишню територію. Оскільки до міст, що були в загальній адміністративній системі, належали волості, цілі комплекси володінь і общин, можна було чекати, що князі організовуватимуть і свої князівські волості і що ці останні, подібно до міст, не повинні будуть входити в загальноадміністративну систему князівств.

Пам’ятки справді чимало говорять про ці князівські волості. Так, за Іпатіївським літописом, князь Ярополк Ізяславич, що вмер в 1086 р. , віддав Печерському монастиреві «всю жизнь свою, Небльскую волость и Дерьвскую и Лучьскую, и около Києва». Досить багато волостей, якими, за свідченням літописів та інших пам’яток, володіли церковні установи, безперечно, належали раніш князям і були пізніше передані ними церкві.

Питання про те, як виникли князівські волості, не можна з’ясувати через цілковиту відсутність даних. Можливі тільки припущення. Так, можна думати, що вони могли утворитись внаслідок об’єднання в одну адміністративну одиницю суміжних князівських сіл і володінь; при цьому можливо, що деякі посмужні землі, які не входили до складу князівських володінь, включались у територію волості для округлення; цілком можливо також, що волості ставали князівськими внаслідок звичайного захоплення їх у інших князів; нарешті, можна припускати, що дану волость князь міг організувати і заселити на зовсім новому, ніколи не зайнятому місці.

Являючи собою володіння, які не входили в загальноадміністративну систему, власні князівські міста й волості могли бути відчужені і передані спадково, як усяке володіння, на праві феодальної власності.

Волості кн. Ярополка названі його «жизнью». В заповіті Володимира Васильовича, що належить навіть до пізнішого часу, належні йому волості виділені з князівства і передані іншим спадкоємцям на основі іншого титулу

Князь Андрій Боголюбський в 1159 р. за заповітом батька свого віддав Печерському монастиреві м. Васильїв [Василів, суч. назва Васильків на Київщині] на р. Стугні і містечко Мичеськ на р. Миці 16*. Князі міняли міста на волості і, можливо, й на інші володіння. Так, місто Полонне митрополит обміняв за волость. Дуже характерно, що князі могли володіти цими містами й волостями в чужому князівстві. Принаймні, Андрій Боголюбський віддав міста Васильїв і Мичеськ Печерському монастиреві в 1159 р. , а тим часом у цьому році Андрій ще не володів Київщиною 17*.

Таким чином у XII ст. князівський домен дуже виріс. У землі-князівстві починають виникати великі комплекси князівських володінь, опорними пунктами яких е міста. Так звана Правда Ярославичів дозволяє нам встановити наявність дуже зміцнілої і розвинутої князівської сільськогосподарської адміністрації. А літописи дають нам ряд подробиць про великий розмір князівських володінь і про багатство продуктів і скоту в них. Так, літопис говорить про величезне господарство Святослава Ольговича, на путивльському дворі якого було 700 холопів. Там були

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні