Виникнення і розвиток маржиналізму

(наприклад, x) є частковою похідною цієї функції

Використання принципу максимізації корисності дозволило С. Джевонсу визначити, що оптимальне співвідношення обміну двох товарів досягається, якщо їх ціни пропорційні, а кількості обернено пропорційні до їх граничних корисностей.

Провідним економістом-математиком XIX ст. вважається засновник лозаннської школи маржиналізму Л. Вальрас. На основі принципу максимуму корисності він перший побудував модель загальної економічної рівноваги, яка базується на аналізі попиту й пропозиції та складається з кількох систем рівнянь. Основне місце посідають системи, які описують рівновагу двох ринків — виробничих послуг і предметів споживання. На першому ринку роль продавців відіграють власники факторів виробництва (землі, праці й капіталу). Покупця-ми є підприємці, які виробляють споживчі товари. На другому ринку власники факторів виробництва та підприємці міняються місцями.

Рівновагу ринку виробничих послуг описує така система рівнянь: 

де Ot , Op, Okрозмір пропозиції відповідно земельних послуг, трудових послуг і грошового капіталу; Da, Dbобсяг сукупного попиту на продукт відповідно а і b, що у станірівноваги дорівнюють обсягам їх пропозиції; at, ap , ak; bt, b , bk —кількість виробничих послуг, що витрачаються на виробництво одиниці продукту відповідно а і b.

Таким чином, Л. Вальрас розподілив раціональних суб'єктів на дві великі групи: з одного боку, земельні власники, грошові капіталісти й робітники, з іншого — капіталісти-підприємці. Ці групи, на думку вченого, мають спільний економічний інтерес. За умови рівноваги системи Л. Вальрас припускає можливість нульового безробіття, повного використання виробничих потужностей, чого в реальному житті не може бути. Зазначена математична конструкція має статичний характер, не враховує технічного прогресу та нагромадження капіталу.

Ще одна помітна постать лозаннської школи — В

Парето, який остаточно розбігся в поглядах з теоретиками математичної школи щодо концепції суб'єктивної корисності. На відміну від інших він заперечував факт існування причинно-наслідкових зв'язків. Як і більшість сучасних учених-математиків, В. Парето визнавав лише функціональні зв'язки між явищами, а своє завдання вбачав у визначенні кількісних співвідношень між ними. Для нього не існувало питання, чим визначається ціна — граничною корисністю, попитом і пропозицією чи витратами виробництва. Виходячи з цього він модифікував індивідуальну функцію корисності Джевонса—Вальраса та змінив її на порядкову функцію надання переваг.

В. Парето остаточно відійшов від кардиналістської (від англ. cardinal — кількісний) концепції раннього маржиналізму, представленої всією суб'єктивною теорією граничної корисності, коли раціональний індивід виходячи з певних переваг і уподобань визначає для себе кількісну оцінку корисності в умовних одиницях (балах, ютилях тощо). В. Парето (до нього ці ідеї розробляв Ф. Еджворт, 1881) здійснив перехід до ординалістської концепції маржиналізму (від ordinal — порядковий), пропонуючи користуватися теорією порядкової корисності. Остання не вимірює корисність абсолютними показниками, а оперує поняттям "надання переваг" певному набору благ. Кількість благ, з погляду раціонального суб'єкта з обмеженим грошовим доходом, безмежна (тобто комбінацій благ (наборів) безліч). Набори благ різняться за кількістю окремих благ. Не можна виміряти корисність кожного набору чи сказати, наскільки один набір корисніший від іншого. Але функція, яка відображує послідовність, порядок надання переваг цим наборам раціональним суб'єктом, може бути достатньо повним описом його поведінки.

В. Парето став першим

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні