Віра, Надія, Любов у філософсько-релігійній та етичній думці України та світова культурна традиція

Віра, Надія, Любов у філософсько-релігійній та етичній думці України та світова культурна традиція 

У культурі народів Сходу та Заходу здавна існували ціннісні уявлення про Віру, Надію та Любов. Їх трактування мало як специфічні риси, притаманні кожній культурі або конкретній течії в ній, так і спільний, загальнолюдський зміст. Ці поняття багатогранні і багатоаспектні. Вже в давнину розрізняється віра як внутрішній, релігійно-екстатичний стан і віра у зовнішні ритуальні традиційно-моральні приписи. Релігійна віра сприймається в єдності догматів, доктрин та моральності (їх виділення як окремих видів віри, а також аналіз значення моральності в свій час були дані І. Кантом).

Найдавніші уявлення про Віру, Надію та Любов як важливу складову людських взаємин та почуттів, як особливе ставлення до вищих сил було відображено в стародавніх заклинаннях, обрядах, гімнах, ритуальних танцях, піснях, переказах, легендах. У рефлексивній формі ця тріада глибоко та ґрунтовно осмислюється в релігійній та філософській літературі. В залежності від історичних умов та культурної традиції ці поняття розглядаються або в межах певної системи релігійно-міфологічних координат (з різними варіаціями), або поза їх межами, як прояв вільнодумства, а також в контексті суто науково-раціонального сприйняття світу. Так, в давньоіндійських передфілософських та філософських творах Віра, Надія та Любов мають, поза окремими виключеннями, релігійно-міфологічне забарвлення і посідають одне з провідних місць.

Слід відзначити, що європейський тип свідомості не завжди здатний адекватно сприйняти континуальність мислення давньоіндійської філософії

В ній розуміння єдності світу та людства, відраза від зовнішнього світу та його спокус, прагнення до приборкання пристрастей свого "Я" з одночасним поглибленим самопізнанням, психологізацією онтосу, безоб'єктним знанням тощо поєднуються з вченнями про Віру, Надію та Любов. На відміну від цього в європейській культурі функціонування даних символічних понять грунтується на протилежних концептуальних засадах мислення, які передбачають диференціацію буття, наявність індивідуальних "самостей", пристрасні емоції, розрізнення суб'єкта та об'єкта тощо. Не вдаючись до аналізу думок різних дослідників з цього приводу, підкреслю, що наявність відмінних одна від одної систем світобачення, в яких конкретно-історичним чином реалізується загальнолюдський зміст феноменів Віри, Надії та Любові, з інколи до кінця незбагненим для неприсвячених сенсом, єднає і збагачує всю світову цивілізацію.

Досліджувана тріада в індійській традиції виступає і як засіб досягнення вищої мети, і як самодостатня неминуща велика цінність, хоча поняття Надії у давньоіндійській мудрості має менший ступінь розробленості, ніж уявлення про Віру та Любов. Добре відоме сповіщання Будди про те, що він прийшов у світ для навчання людей знанню, сповненого любові, пронизаного нею, як море сіллю. Слід зазначити, що про віру та її форми, милосердя, співчуття, жертовну любов йдеться в різних буддистських текстах (Дхаммапада, Ітивуттака, сутри Лотосова, Намиста тощо). За одним з них Віра – це основа обраного шляху, надій і прагнень людини, її удосконалення і звільнення. Але Віра не повинна бути догматичною, сліпою. Не слід вірити "тільки тому, що ви чули”, вірити можна тільки тоді, коли явище “перевірено та сприйнято вашою свідомістю" (1, с. 17).

Розуміння Любові у давньоіндійських вченнях, зокрема в буддизмі, як і уявлення про Віру, має багато варіантів. "Любов – визволителька розуму, вміщує

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні