Віра, Надія, Любов у філософсько-релігійній та етичній думці України та світова культурна традиція

гори" (31, с. 195), "Розплющ око віри, – закликає він, і побачиш у собі… владу Божу, таємну, невидиму" (31, с. 177). "Віра бачить Бога і сама божественна" (32, с. 267).

В творах великого українського філософа Любов, визначаючи, як Віра і Надія, чесноти людини, є найвищим проявом людського та позалюдського буття. Тому в ній виділяються онтологічний, етичний і пізнавальний аспекти. В онтологічному плані, Любов, як виявлення божественного є "безперервний, що весь Всесвіт рухає, рух…" (33, с. 457), що “складає світ" і з Божого спонукування “рухає все живе до свого місця і своєю дорогою" (33, с. 460). Зв'язок цих роздумів Григорія Сковороди з ідеями Аристотеля, середньовічних авторів та києвомогилянців очевидний.

Етичний аспект любові, згідно ідей філософа, реалізується у власних якостях людини, у її стосунках з іншими та у ставленні до Всевишнього. Але любов теж буває різною. Вона може бути вульгарною, удаваною, огидною, та "християнською, тобто істинною" (32, с. 264). Саме така духовна любов "приємна, солодка і животворна". "Хіба мені не уявляються позбавленими сонця і, навіть, мертвими, – пише мислитель, ті, хто позбавлені любові, і я анітрохи не дивуюсь, що саме Бог називається любов'ю… Хороша любов та, яка є істинною, міцною та вічною"… Вона не може бути такою, "якщо породжується тлінними речами”, наприклад, багатством. “Міцна та вічна любов виникає із спорідненості вічних душ, які змінюються доброчесністю тих, хто її гартує, а не тих, хто її руйнує" (32, с. 286).

Для Григорія Сковороди сутність любові між людьми, як і для Аристотеля та києвомогилянців, полягає у дружбі. "Як гниле дерево не склеюється з іншим гнилим деревом, так і між негідними людьми не виникає дружби" (32, с. 286)

Посилаючись на Плутарха, мислитель відстоює думку про те, що дружба, супроводжуючи життя людини, не тільки додає втіхи й чарівності його світлим сторонам, а й зменшує страждання. До цього він додає: "Дружба така божественна… ніби вона сонце життя" (32, с. 244). В іншому місці читаємо: "Що таке християнська релігія, як не істинна і досконала дружба?" (32, с. 264). Таким чином, дружба підіймається на передостанні сходинки, що ведуть до найвищого виявлення людського почуття – любові до трансцендентного, яка є "вічним союзом між Богом та людиною. Вона – вогонь невидимий, яким серце розпалюється до Божого слова чи волі, а тому вона сама Бог" (30, с. 148).

Слід відзначати, що у світовій, в тому числі, і українській культурі поняття "вогонь" та "серце" вже здавна вживаються як глибоко змістовні світоглядні символи. Символічне трактування Біблії розпочалось ще за часів Філона (кінець І ст. до н. е. – початок І ст. н. е. ). Особливо актуальним стало використання символів в 17-18-му століттях (стиль бароко). Вогонь часто тлумачиться як символ світла, активності, очищення, любові, а символічне значення серця полягає у наданні йому ознак життєвої сили та духовного центру людини. Цими значеннями, звичайно, весь зміст даних символів не вичерпується. Особливо багатим є їх культурно-світоглядний зміст у Григорія Сковороди, символіка якого складна та багатозначна. Досить згадати його образ "палаючого серця" та уяви про "друге", "тілесне серце".

Саме з серцем

<< 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні