Віра, Надія, Любов у філософсько-релігійній та етичній думці України та світова культурна традиція

співпереживання, милосердя, подолання егоїзму.

Віра, Надія та Любов як категорії втілюють єдність об'єктивного та суб'єктивного, котра реалізується у кількох аспектах. Перший з них – онтологічний. Об'єктивне трактується, як свідчать пам'ятки світової релігійної та філософської думки, у декількох смислах. По-перше, Абсолют, сам Бог і є Любов. Він же виступає причиною усього сущого, в тому числі – Віри, Надії та Любові як феноменів духовності людини. Якщо Любов безпосередньо наявна у світі та є творчим імпульсом й початком творення, то Віра і Надія – це певні модуси буття, задані Любов'ю. Віра й Надія дані від Бога і в цьому розумінні існують до людини і поза нею – як потенційна можливість, що закладається в особистість та може бути нею реалізована. По-друге, онтологічне значення цих категорій полягає в їх об'єктивованому існуванні в культурі, відокремленому від конкретної особи, внаслідок чого культурою набуваються нові якості та виникають специфічні функції.

Другий, гносеологічний аспект робіть Віру, Надію та Любов "вмонтованими" у пізнавальний процес, котрі наявні як у природному чуттєвому та розумовому, так і в надприродному, понадрозумовому пізнанні. В двох перших випадках вони супроводжують пізнання феноменального світу, функціонуючи як необхідні, але не визначальні складові пошуків істини. За іншою точкою зору, головною метою людського пізнанні є наближення до невидимого, ноуменального світу, що існує поза нашим проявленим буттям. Для досягнення такої Істини необхідне понадчуттєве, понадрозумове пізнання, в якому Віра, Надія та Любов мають першорядне значення, оскільки без них ця мета нездійснима. Крім сказаного, зазначені поняття самі можуть бути об'єктом дослідження. Вони мають етичне спрямування і оцінюються релігійно-філософською думкою як високі чесноти, з яких найдосконалою вважається Любов.

В смисловому наповненні цих доброчесностей проглядається співвіднесеність з окремими символічно витлумаченими числами

Слід зазначити, що числова символіка наявна в кожній з світових культур. Деякі числа набувають універсального сакрального значення, хоча можуть різнитися окремими конкретними смислами. До таких символів належать числа сім та вісім. В українській культурі ще з часів Київської Руси і, принаймні, по 18-те століття, вони мали особливе значення. Це відбилось в уявленнях про сім небес та восьме (перше) божественне небо, про сім вікових періодів життя людини, сім тисячоліть історії, що завершуються восьмим як символом вічності й з'єднання з небом. Григорій Сковорода також присвятив сторінки своїх творів розгляду числової символіки, зокрема, священному значенню седмиці (див. , наприклад, “Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру”).

Про сакральний зміст чисел сім та вісім свідчить і зображення в соборі Св. Софії Київської семи рівнів етичних цінностей. Віра, Надія та Любов виступають тут фундаментом, на якому зростають чистота, смиренність, що через істинне буття і передодень божественного – “славу”, ведуть до восьмого рівня, до Творця. Сфера Абсолюту може досягатись і безпосередньо Любов'ю. Остання, як це видно з джерел, має сім сходинок своєї значущості. Перша – це любов до неживої природи. Її характерними рисами є споглядання та милування довкіллям. На другій сходинці – любов до живої природи, котра є більш активною, включає до себе співчуття та милосердя. Ці стадії любові виражають благоговіння перед красотою та гармонією світу, створеного Вищим началом. На рівні людини третьою сходинкою є природна

<< 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні