Віра, Надія, Любов у філософсько-релігійній та етичній думці України та світова культурна традиція

фундаментом для роздумів та подальшого переосмислення визначень тріади Віри, Надії та Любові діячами пізніших періодів, зокрема представниками української філософії.

З прийняттям християнства відбуваються зміни в світогляді та взаєминах людей, через що космологізм поступається теоцентричній моделі світу. Як відомо, у християнському віровченні Віра, Надія та Любов набувають особливого значення, становлять певну цілісність як визначальні засади Святого Письма, яке вважає їх необхідними почуттями та чеснотами кожного християнина. Згідно з Біблією, "праведний житиме вірою", а віра – то “підстава сподіваного, доказ небаченого" (Євр. 11:1). З вірою немає нічого неможливого, вона реалізується в діяльності. "Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл – мертва" (Як. , 2:26; 1 Кор. , 13:48). Віра не має сумніву і доповнюється надією, разом вони складають основу любові, представлену в багатьох біблійних книгах і посланнях. В них мова йде про любов до Бога, до ближнього свого, про необхідність співчуття, милосердя, жертовності та про божественну любов до людей, сфокусовану в діяннях та стражданнях Ісуса Христа. "Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе" говориться в Євангелії від Луки (Лк. , 10:27). Любов над усе! Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, не величається, не надимається, ніколи любов не перестає! (1 Кор. , 13:48).

Дана тріада є також центральним понятійним комплексом філософської думки середньовіччя. Віра і знання, віра й розуміння, їх співвідношення та субординація, любов до Бога і Божа любов до людей в різних її проявах – ось основні теми творів середньовічних мислителів

При цьому вони виходять або з протилежних максим – "вірю, щоб розуміти" (Августин, Ансельм Кентерберійський), або "розумію, щоб вірити" (Абеляр), а з 13-го ст. – з ідеї їх гармонії (Тома Аквінський). Цей мислитель поділяє чесноти на розумові, моральні та найвищі, богословські, якими є Віра, Надія та, найбільш довершена – Любов.

Августин Блаженний обґрунтовує свою позицію тим, що Віра ширше за своїм обсягом, ніж розуміння. Наш розум обмежений, недосконалий, не здатний усього охопити. Тому об'єкти віри філософ розділив на такі, що приступні тільки вірі і ніколи – розумінню та на ті, в осягненні яких віра й розуміння тотожні. Але в цілому, він не протиставляє віру та знання, тим більше, що віра все ж таки постає як засіб, а розумне пізнання – це мета (15, сс. 226-229). Любов, за Августином, є виявленням в людині космічної сили, яка все рухає до "належних місць". Тому любов є навіть у неживій природі. Це – вага, тяжкість, а у людини – це кохання чуттєве і любов духовна, що наближає її до Бога (15, сс. 320-324). На відміну від західної Патристики східна філософсько-богословська думка була більш містичною. У Діонісія Ареопагіта, наприклад, любов невимовна, таємнича, має ступені екстатичного сходження до Вищого, зв'язаного з матеріальним світом та “енергіями”.

Розглянуті інтерпретації Віри, Надії та Любові певною мірою складають підвалини пізнішої світової, в тому числі, української філософії. Рання українська філософська думка формувалася через відомі опосередковуючі ланки перш за все у річищі східної християнської культури. Вже на початкових етапах

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні