Вивчення історії України за межами УРСР

сталінізму та проблема: сталінізм і культура. Цій же темі присвячені книжки Ю. І. Шаповала «У ті трагічні роки. Сталінізм на Україні» (К, 1990) і «Україна 20—50-х років: сторінки ненаписаної історії» (К-, 1993). З'явилося ряд праць, у яких викривається репресивна політика сталінської адміністративно-командної системи щодо української культури й інтелігенції. Це книги М. Г. Жулинського «Із забуття — в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини)» (К-, 1990), колективу авторів Інституту історії АН України «Репресоване краєзнавство (20—30-ті роки)» (К, 1991), Г. В. Касьянова та В. М. Даниленка «Сталінізм і українська інтелігенція (20—30-ті роки)» (К, 1991), О. С. Рубльова та Ю. А. Черненка «Західноукраїнська інтелігенція та сталінщина» (К, 1990) та ін.

Видані останніми роками й окремі праці з проблем української історіографії, зокрема книги В. В. Кравченка про наукову й громадсько-політичну діяльність Д. І. Бага-лія, Ю. А. Пінчука про М. І. Костомарова, В

А. Потуль-ницького про концепції державності в українській зарубіжній історико-політичній науці, Р. Я. Пирога про життя М. С. Грушевського в 1924—1934 pp. , ряд вступних статей до творів М. С Грушевського, В. Б. Антоновича, М. І. Костомарова, М. П. Драгоманова та ін.

Почалися також підготовка і видання навчальних посібників для учнів шкіл і студентів вузів, але ця справа виявилася дуже складною і робота в цьому напрямі триває.

Багато різних статей з проблем історії України опублікували «Український історичний журнал», журнали «Україна», «Дзвін», «Київ», «Сучасність», «Відродження» та ін.

Отже, в українській історичній науці, хоча й з великими труднощами, відбуваються перші позитивні зміни, намічається повернення до історичної правди. Але це нелегка справа, яка вимагає певних умов і великих зусиль усього колективу українських істориків, археологів, архівістів, археографів і всіх, хто причетний до історичної науки. Для відродження справжньої історії України необхідна розбудова української державності. Саме лише у незалежній Українській державі, при демократичному режимі і повній свободі наукового дослідження можлива правдива, невикривлена українська історія. Важливого значення набувають громадські організації науковців, зокрема діяльність Міжнародної й республіканської асоціацій українознавців та наукових товариств.

Історикам має бути повністю забезпечено вільний доступ до всіх історичних джерел, зокрема архівних матеріалів, які слід зосередити в загальних державних архівах, а не в окремих відомствах. Доцільно збільшити мережу історичних установ і закладів, зокрема в областях, на місцях, посилити контакти між істориками Києва і периферії та істориками діаспори. Конче необхідно розширити підготовку істориків України в університетах і педінститутах, а також фахівців вищої кваліфікації — професіоналів в аспірантурі й докторантурі. Нарешті, неодмінною умовою успішного розвитку історичної науки є її матеріально-технічне забезпечення, передусім можливість для істориків видавати підготовлені історичні праці.

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні