Вивчення історії України за межами УРСР
Видані останніми роками й окремі праці з проблем української історіографії, зокрема книги В. В. Кравченка про наукову й громадсько-політичну діяльність Д. І. Бага-лія, Ю. А. Пінчука про М. І. Костомарова, В
Почалися також підготовка і видання навчальних посібників для учнів шкіл і студентів вузів, але ця справа виявилася дуже складною і робота в цьому напрямі триває.
Багато різних статей з проблем історії України опублікували «Український історичний журнал», журнали «Україна», «Дзвін», «Київ», «Сучасність», «Відродження» та ін.
Отже, в українській історичній науці, хоча й з великими труднощами, відбуваються перші позитивні зміни, намічається повернення до історичної правди. Але це нелегка справа, яка вимагає певних умов і великих зусиль усього колективу українських істориків, археологів, архівістів, археографів і всіх, хто причетний до історичної науки. Для відродження справжньої історії України необхідна розбудова української державності. Саме лише у незалежній Українській державі, при демократичному режимі і повній свободі наукового дослідження можлива правдива, невикривлена українська історія. Важливого значення набувають громадські організації науковців, зокрема діяльність Міжнародної й республіканської асоціацій українознавців та наукових товариств.
Історикам має бути повністю забезпечено вільний доступ до всіх історичних джерел, зокрема архівних матеріалів, які слід зосередити в загальних державних архівах, а не в окремих відомствах. Доцільно збільшити мережу історичних установ і закладів, зокрема в областях, на місцях, посилити контакти між істориками Києва і периферії та істориками діаспори. Конче необхідно розширити підготовку істориків України в університетах і педінститутах, а також фахівців вищої кваліфікації — професіоналів в аспірантурі й докторантурі. Нарешті, неодмінною умовою успішного розвитку історичної науки є її матеріально-технічне забезпечення, передусім можливість для істориків видавати підготовлені історичні праці.