Византійська цивілізація

         1. Візантія в історії світової культури

         В історії світової культури візантійська цивілізація посідає видатне місце. По-перше, вона була логічним і історичним продовженням греко-римської античності, по-друге, Візантія репрезентувала протягом усього існування своєрідний синтез західних і східних духовних начал, по-третє, справила великий вплив на цивілізації Південної і Східної Європи (Греції, Сербії, Чорногорії, Албанії, Білорусі, України, Росії, Грузії), по-четверте, Візантія – це осібний і самоцінний тип культури, незважаючи на пережитий нею вплив з боку сирійців, арабів, слов’ян, персів, що пояснюється багатонаціональним характером візантійської держави.

         Візантійська імперія виникла в IV ст. після розпаду Римської імперії в її східній частині й існувала до середини XV ст.

         Столиця Візантії Константинополь заснована імператором Костянтином І в 324-330 рр. на місці колишньої мегарської колонії Візантія. Фактично із заснуванням Константинополя Візантія усамостійснюється у надрах Римської імперії (від цього часу почався відлік історії Візантії). Завершенням усамостійнення заведено вважати 395 р. , коли після смерті Феодосія І відбувся остаточний поділ Римської імперії на Східну і Західну Римську імперії.

         Імператором Східної Римської імперії, було проголошено Аркадія (395-408 рр. ). Візантійці називали себе римлянами-“ромеями”, а свою державу “Роменською”.

         В етнічному складі населення Візантії переважало грецька населення. За державну мову імперії в IV-VI ст. правила латина, а від VII ст. до кінця існування Візантії – грецька мова.

         У соціально-економічній і політичній історії Візантії можна визначити 3 основних періоди.

         Перший період (IV - середина VII ст. ) характерний розпадом рабовласницьких і початком формування феодальних відносин

         Другий період (середина VII – початок ХІІІ ст. ) – інтенсивний розвиток феодалізму.

         Третій період (1204-1453 рр. ) – дальше посилення феодальної роздрібленості, послаблення центральної влади і постійна боротьба з іноземними завойовниками; з’являються елементи розпаду феодального господарства.

         В культурному аспекті в історії Візантії можна виділити шість періодів:

- Перший (IV – кінець VII ст. ) – боротьба віджилої цивілізації рабовласницького суспільства, в надрах якого вже зароджуються елементи феодалізму, з новою ідеологією; християнська церква не тільки бореться з античною культурою, але й прагне надати класичній спадщині богословське забарвлення;

- Другий (кінець VІІ – середина ІХ ст. ) – культурний занепад внаслідок скорочення ремісничого виробництва і торгівлі, загальної аграризації, економічної стагнації.

- Третій (середина ІХ – Х ст. ) – нове культурне піднесення в Константинополі, що поширилося в Х ст. на провінційні міста.

- Четвертий (ХІ – ХІІ ст. ) – найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом візантійських міст.

- П’ятий (кінець ХІІ – ХІІІ ст. ) – смуга культурного занепаду, пов’язаного з економічною і політичною деградацією імперії.

- Шостий (ХІV – початок ХV ст. ) – нове піднесення візантійської культури в умовах зародження гуманітарної ідеології.

         До особливостей візантійської культури належить незначний порівняно з Західною Європою культурний вплив варварських племен. Разом із тим, візантійська культура багато брала з античної спадщини, з культури народів, які населяли Візантію, тощо.

         Освіта розбудовувалася на тільки на основі Святого Письма, але й на поемах Гомера; античних авторів читали й вивчали. Деспотичний характер візантійської держави призвів до встановлення суворого контролю над ідейним життям,

1 2 3 4