Візантійський монументальний живопис та його іконографія

по боках, за розмірами не узгоджений з величними фігурами конхи. Нижче розміщений регістр з святительським чином, знову витриманий в іншому масштабі. На стінах зображені сцени життя Христа і велика композиція Успіння, яка привертає увагу незвичайною асиметричною побудовою.

  Залишки фресок ХІІІ ст збереглись також в церкві св. Стефана і церкві Панагії Кубелідіки в Касторії. Незначні фрагменти першої церкви не дають нічого принципово нового для розуміння мистецтва ХІІІ ст. Значно цікавішими є фрески церкви Панагії Кубелідіки, які виникли в третій чверті ХІІІ ст. Хоча форми залишаються важкими, вони набувають більш округлого характеру. Це виявляється і в півфігурі Богоматері, яка прикрашає конху апсиди, і в фігурах святителів нижнього регістру апсиди, і в сценах життя Христа (Воскресіння Лазаря, Вхід в Ієрусалім, Вознесіння) і Марії (Введення у храм, Успіння). У фресках церкви Панагії Кубелідіки багато спільного з передовою групою сербських розписів другої половини ХІІІ ст. Проте їм не вистачає свіжості і безпосередньості виразу творів сербського монументального живопису. Риси відмінності сербського і македонського живопису чітко виявляються починаючи з ХІІІ ст.

  В XIIIст сербська школа живопису, яка в попередні періоди знаходилась в повній залежності від Візантйї, виходить на самостійний шлях розвитку. Вона продовжує отримувати творчі імпульси від Візантії, до яких приєднуються слабкі романські впливи. Проте візантійський канон був підданий значній сюжетній і стилістичній редакції згідно місцевим вимогам.

  Утворення сербської автокефальної церкви сприяло зростанню національної самосвідомості сербів. Приєднавши в кінці XIIIст грецькі території, Сербія відчула вплив грецької культури. Серби використовували грецьких художників для оздоблення фресками церков

Проте грецькі майстри не відігравали провідної ролі для сербського живопису. На території Рашки склалися власні, національні кадри живописців, пов’язані з придворною школою, яка виконувала багаточисленні замовлення королівського двору. В Сербії не існувало одного головного храму- усипальниці для королівської родини і кожен король зводив новий храм, який в подальшому перетворювався на його усипальницю. Дана обставина, а також відсутність постійної королівської резиденції сприяло пожвавленню будівельної діяльності, яка в XIIIст набуває надзвичайно розгалуженого характеру. В жодній слов’янській країні і області Візантійської імперії не будувалося і не оздоблювалось так багато храмів, як  в Сербії. Провідну роль відігравали сербські майстри, а грецькі майстри вимушені були пристосовуватись до смаків місцевого середовища, яке з часом набуває яскраво вираженого національного характеру.  

  Розквіт сербського живопису припадає на XIII-поч XIVст і на останні десятиліття XIV-поч XVст, коли після важкої поразки війська сербів відступили в долину річки Морави, де було створено декілька чудових творів монументального мистецтва: Раваніца, Ресава, Каленіч.

  На відміну від попереднього періоду, в сербському живописі XIIIст з’являються нові моменти. Передусім розширюється іконографія. Надзвичайного поширення набувають портретні зображення. В релігійних сюжетах художники намагаються передати різноманітні емоційні стани людини. Внаслідок, персонажі фресок набувають більшої життєвості і реальності. Змінюються емоційні акценти. Драматизм, характерний для розписів Нерезі, поступається м¢якому ліризму і ніжності. Відповідно, відбуваються зміни і в манері письма, яка стає більше вільною і живописною. Надзвичайно чистими і свіжими кольорами передається пластика тіла. Сприйняття оточуючого світу стає більше широким і одночасно більше особистим.

  Творами сербського живопису ХІІІ ст властива монументальність. Серби надають перевагу великим формам, широким площинам, масивним фігурам з важкими головами і кінцівками,

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні