Визначення взаємозв'язку відхилень у функціонуванні психічних процесів та особистісному розвитку дитини

психіки. Повторення таких стресових для дитини ситуацій закріплює «гальмівну реакцію» на зауваження та різке звернення вчи­теля, вона стає звичною. Потім такий спосіб реагування поширюється й на інші ситуації ускладнень інтелектуальної діяльності. Паралельно з гальмівною реакцією на різкий тон учителя в учня закріплюється звичка до відмови від розумових зусиль. Так складається враження, що дитина розумово відстала, оскільки знань вона майже не засвоює.

При високому рівні інтелекту незважаючи на вказані негативні фактори, дитина часто все ж справляється з навчальною програмою, хоч у неї можуть спостерігатися відхилення в розвитку особистості за невротичним типом. Не випадково серед молодших школярів відсоток дітей з невротичними відхиленнями більший, ніж серед дошкільників, а в 10-річному віці кількість нервових дітей досягає 56 % (серед хлопчиків).

Таким чином, специфічними відхиленнями в особистісному розвитку дітей молодшого шкільного віку є різного роду психогенії: шкільна тривожність, психогенна шкільна дезадаптація та. ін.

Серед підлітків кількість невротичних проявів знижується. Захворюваність на неврози в цій віковій групі значно нижча, і відносно невелика кількість (близько 15 %) підлітків, що стоять на обліку в психоневрологічних диспансерах, складається за рахунок тих, хто хворіє на неврози з більш раннього дитинства. На перший погляд може здатися дивним, що «кризовий» підлітковий вік) незважаючи на його складність та суперечливість, не дає різкого збільшення захворюваності на неврози. Проте, як справедливо зауважує О

Лічко, вся «справа в тому, що в цьому віці виявляється схильність до "заміни" невротичних вегета­тивних та моторних симптомів порушеннями поведінки. Ті ж самі психогенні фактори, що в дітей та дорослих викликають невроз (хоч і різний за картиною виявлення), у підлітків, у період становлення характеру, ведуть до девіантної поведінки».

Отже, ми схематично розглянули причини виникнення відхилень у психічному та особистісному розвитку дітей. Підкреслимо, що йшлося не тільки про тих дітей, які мають дефекти, а й тих, котрі народилися здоровими й не наражалися на шкідливий вплив екзогенного походження (різного роду інтоксикації, нейроінфекції, травми голови та інші пошкодження мозку тощо). Безумовно, якщо розвиток дитини із самого початку ускладнений уродженими чи прижиттєвими порушеннями психічної діяльності фізіологічного порядку, то роль негативних соціальних впливів стає фатальною. В цьому випадку соціальне дезадаптована поведінка може трансформуватися в делінквентну, а також набувати кримінальних форм. Саме тому необхідне втручання психолога та психотерапевта з метою попередження чи вже корекції небажаних форм особистісного розвитку: неврозів, психопатій, стійких неадекватних поведінкових реакцій і т. ін.

Останнім часом зусиллями психологів, психіатрів, психотерапевтів створюється найбільш синтезований, багатоплановий підхід до діагностики й корекції порушень психічного та особистісного розвитку дітей. Це відображає необхідність багаторівневого аналізу проблем кожної конкретної дитини: вивчення її генетичної обтяженості; особливостей перебігу вагітності та пологів у її матері, її емоційного стану в той період; перенесених шкідливих впливів у перші дні та місяці життя дитини; особливостей її сімейного виховання та мікросоціального середовища. При патопсихологічному дослідженні психолог виявляє особливості порушень психічних процесів та функцій, структуру дефекту, специфіку особистісного реагування та розвитку компенсаторних механізмів. Поряд з цим необхідне вивчення особистісних особливостей дитини, її способів взаємодії в сім’ї та інших групах. Такий підхід дає змогу визначити найоптимальніший напрям та форми подальшої роботи.

Структура

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні