Володимир Соловйов

кохання.

 У цей період, з 1890 до 1900 рр. , побачили світ його роботи Смисл любові47, Виправдання Добра, Життєва драма Платона та Три бесіди48, – окрім перших розділів праці з теоретичної філософії, статей з естетики, літературних оглядів (включно з дискусійною оцінкою життя та значення Пушкіна), перекладів окремих діалогів Платона (у співпраці з молодшим братом Михайлом) та власної лірики.

 В це останнє десятиліття свого життя Соловйов продовжує займатися теоретичною філософією, так само як і при початку кар’єри, у 1873–1880 роках. Утім, ця відданість теоретичним аспектам філософії не виключала зв’язків із політикою та культурою. Упродовж цих років він наполегливо писав про свій острах перед тим, що християнській культурі Росії загрожує близьке загарбання та, можливо, знищення китайським народом (див. розділ ІХ).

 Повернення Соловйова до теоретичної філософії можна розглядати як у позитивному світлі, так і в негативному. Він був очевидно розчарований тим, що вищі чини Російської Православної та Римсько-Католицької Церков не знайшли спільного ґрунту для возз’єднання. Ватикан схвалив його теократичні побудови, але знайшов їх непрактичними. У Росії концепція християнського управління державою, підтримувана царем Олександром ІІІ та Победоносцевим, помітно відрізнялася від аналогічної концепції, запропонованої Соловйовим. Офіційні дозвіл та прийняття ідей Соловйова щодо стосунків Церкви з державою були, м’яко кажучи, дуже маловірогідні.

 Не лише розчарування спонукало Соловйова повернутися до теоретичної праці, відсуваючи практичні справи на другий план

У певному сенсі робота, проведена ним поміж 1890 та 1900 роками виявилася новим ствердженням християнської системи цінностей. У перші роки цієї декади це повернення відобразилося в написанні книги про “смисл любові”. Після цього він прийшов до широкомасштабної переоцінки та переформулювання своєї моральної філософії і дав праці, на сторінках якої було здійснено цей поворот, значущу назву: “Виправдання Добра”. Деякі дослідники бачать у цій книзі його найбільший внесок у філософію, тоді як інші особливо шанують останню з його робіт, Три бесіди. Обидві роботи написані з метою ствердження Добра та виявлення, що згода на Добро на практиці передбачає більш ніж просто пасивний спротив злу. Прямо не називаючи свого опонента, Соловйов удався до розгорнутої критики толстовської концепції “непротивления злу”49.

 1898 року Соловйов знову подорожує у Європі та знову відвідує Єгипет – перебування там цього разу було коротким50. Під час цієї подорожі йому довелося зітнутись із вкрай тривожним досвідом близької присутності зла. Публічні виступи останніх двох років його життя, з 1898 до 1900, торкалися загрози конфлікту між Росією та Китаєм, про який він писав протягом попередніх восьми років і про який висловлювався тепер із песимістичними, апокаліптичними інтонаціями (див. розділ ІХ). Його попереднє переконання, що християнського соціального ідеалу можна досягнути в рамках історії людства, поступилося місцем думці, що більшість віруючих християн будуть трагічно введені в оману антихристом, який обіцятиме їм єдність між усіма людьми та намалює привабливу, але фальшиву схему організації людського суспільства. Згідно з уявленням Соловйова про майбутнє51, висловленим у Кроткі повісті про антихриста”, лише дуже мала купка християн осягне оманливу природу утопії, яку обіцятиме антихрист, та відкине його пропозиції. Цікаві ідеї випливають із порівняння цієї історії зі сказанням Достоєвського про “Великого Інквізитора”; втім, коли Соловйов читав свою апокаліптичну казку обраним слухачам, її зустріли недоброзичливо. Відтепер мислителя подекуди сторонилися як

1 2 3 4 5 6 7 8