Власність - сутність, форми

і далеко не з об’єктивних причин. За допомогою влади вона перетворилася в «прихватизацію», зазначимо — теж народну. Планувалося отри­мувати від приватизації щороку в останні 13 років 6,5 млрд грн, а цю суму одержали за всі роки. Але навіть ця «крапля» виявилася неефективною. Так, у 2000 р. 62 % усіх приватизованих підприємств працювали зі збитками. Приватизація заздалегідь була приречена — не було грошей; приватизація потрібна була для збагачення — її результат — 5 % населення стали багатими, а 95 % — бідними. І що характерно — у Верховній Раді маємо 350 депутатів-мільйонерів. Чом не показник заможності народу?

За 13 років десь «пропало» 190 млрд дол. , що на 1 січня 1992 р. перебували на ощадних книжках, 500 млрд карбованців, які повинні бути розподілені серед 50 млн громадян, а ще приблизно 80 млрд дол. вивезено з України і т. д. Але ніхто не поніс відповідальності за таку «успішну» приватизацію. Навпаки, багато приватизаторів стали депутатами. Сама ж Верховна Рада перетворилася у «відстійник», де ховаються або нездатні, або геніаль­ні злодії.

Нині в Україні йде друга «хвиля» переділу власності, яка ґрун­тується не на бандитському розбої (хоча не виключається і це), а на включенні в механізм переділу корупції, силових структур, структур верхніх ешелонів влади і т

ін. Це в той час, коли найпопулярніші підручники вчать, що для справжнього ринку характер­ним є не переділ власності, а переливання капіталів з рухом інвес­тицій. Для власності нам потрібне «м’яке» роздержавлення з його численними атрибутами, включаючи і механізми осмисленої при­ватизації, і механізми одержавлення (разом із націоналізацією, там, де можна і потрібно) у першу чергу в базових галузях (земля, природні ресурси, газ, нафта, енергетика, хімія, зв’язок, транспорт, машинобудування, металургія, горілка, тютюн і т. ін. ), які «годують» весь народ, а не тільки 5 % населення. На Заході, на чий досвід люблять посилатись українські «вожді», на початку минулого століття економіка була переважно приватною, а зараз від 40 до 75 % промислового потенціалу — державна власність. Наприклад, частка акцій держави в США — 70 %.

Розуміння того, що відбувається при змінах відносин власності, без урахування її взаємозв’язку з відносинами управління суб’єктами господарювання (держава, корпорація, фірми, підприємства, домашнє господарство, дрібний бізнес) буде обмеженим. Характерні риси управління власністю визначаються тією економічною системою, способом виробництва в яких вона здійснюється. Наприклад, в умовах капіталізму виробник юридично вільний. Він стає власником такого ресурсу, як праця, яку він надає в користування (з метою споживання) підприємцю, одержуючи за це заробітну плату. У даному суспільстві зберігається і примножується власність на ресурси, фактори виробництва, виникають такі форми прибутків, як відсоток, дивіденд, рента, які модифікують відносини власності. Таким чином характер економічної системи створює свій, тільки їй притаманний тип управління власністю.

Кожна з форм власності виробляє свої підходи до управління об’єктами власності. Так, у межах державної власності можуть застосовуватися методи управління нею, котрі не властиві кооперативній власності, і навпаки.

Загальну методологію управління власністю встановлює держава, визначаючи механізм господарювання взагалі й у межах кожної форми власності зокрема. Запроваджуючи політику антимонопольного законодавства або пільгового оподаткування, держава стимулює розвиток малого бізнесу; здійснюючи заходи для роздержавлення і приватизації власності, сприяє зміцненню

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні