Внутрігосподарські підрозділи та управління ними

керівників і спеціалістів галузі контролюються технологічні процеси, використання власної техніки й транспортних засобів, рівень виробничих витрат та кількість отриманої продукції. До їх компетенції, а інколи і до компетенції керівництва підприємством належить прийняття рішень щодо залучення найманої техніки та послуг ззовні. Рішення ж щодо збуту продукції та обсягів матеріально-технічного постачання приймаються безпосередньо керівником господарства за участю головних спеціалістів. Ураховуючи існуючі особливості функціонування аграрних підприємств, можна з упевненістю стверджувати, що така ситуація й надалі залишиться незмінною.

В умовах внутрігосподарського розрахунку система матеріального стимулювання ґрунтується на порівнянні фактичних показників з плановими. Слід зазначити, що цей підхід було розроблено в умовах наявності й доступності ресурсів, стабільності цін на них та на готову продукцію підприємства. Оскільки нині неможливо точно спрогнозувати не тільки ціни на ресурси, а й подекуди навіть їх вид та кількість, то в бюджети протягом року необхідно вносити ті зміни у витратах, які не могли бути проконт­рольовані підрозділом, і відповідно до цього здійснювати коригування кінцевих показників діяльності. Наприкінці року такий бюджет відображає кінцеві результати виробництва за реальних умов господарювання. Отже, порівнюються лише контрольовані підрозділом витрати, на основі чого і здійснюється підсумкове стимулювання.

Механізм підсумкового матеріального стимулювання працівників повинен задовольняти наступні вимоги: відповідати зовніш­ньому середовищу функціонування підприємства, тобто ринко­вим умовам господарювання; враховувати вплив інфляційних процесів, зміну цін на ресурси, кон’юнктуру ринку сільськогосподарської продукції; мати простий механізм розрахунку бази стимулювання; бути економічно досконалим, простим і зрозумілим для безпосередніх виробників.

Підсумковим показником діяльності будь-якого підприємства та його підрозділів є прибуток і можливості розширеного відтворення на його основі

Разом з тим використання на рівні центрів витрат прибутку як міри оцінки їхньої роботи є економічно необґрунтованим. Тому цю функцію повинні виконувати спеціальні механізми, які прибуток безпосередньо не використовують, але передбачають смисловий зв’язок з ним. Оскільки центри витрат відповідають за рівень витрат та обсяги виробленої продукції відповідної якості, а цими чинниками визначається собівартість продукції, то саме собівартість продукції виступає найбільш адекватним показником діяльності зазначених підрозділів. Водночас у ринкових умовах господарювання на ефективність виробництва значний вплив мають також зовнішні чинники формування витрат. Тому ефективність виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції є різною з незалежних від виробника причин. У свою чергу, це зумовлює можливість створення такої ситуації, коли розрахована собівартість може бути на рівні реалізаційної ціни або перевищувати її. Отже, на підсумкове стимулювання працівників підрозділу, який виконає план із собівартості та обсягів виробництва продукції, потрібно буде вишукувати додаткові джерела виплат. Оскільки джерелом залишкового стимулювання є чистий прибуток підприємства, то виходом з цієї ситуації повинно бути використання даного показника під час розрахунку бази стимулювання.

З огляду на ці міркування можливий наступний механізм розрахунку бази стимулювання працівників за кінцеві результати господарювання. Вона дорівнюватиме умовному прибутку підрозділу, який обчислюється за формулою

УПпл = ∑УЦскі ´ КПскі – ВВск,

де УПпл — плановий умовний прибуток центру відповідальності; УЦскі — умовна, або трансферна, реалізаційна ціна і-ї продукції підрозділу; КПск — запланована кількість і-ї продукції відповідної якості, яку буде отримано і передано керівництву господарства; ВВск — заплановані виробничі витрати підрозділу.

Важливим моментом розрахунку бази стимулювання є той

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні