Внутрішній ринок Європейського Союзу - основні аспекти правового регулювання переміщення товарів

заважав їй виробляти, а в подальшому експортувати ковбаси з кониною, що суперечило ст. 29.

Європейський суд дотримувався особливого підходу, а тому наполягав, що ст. 29 стосується виключно “існування диференційованого ставлення до внутрішньої торгівлі та імпорту певної країни ЄС”. Отже, вона не могла застосовуватися до правової норми, яку заперечувала Грюнвелд, оскільки була відсутньою будь-яка дискримінація між товарами, призначеними для внутрішнього вжитку та для експорту.

В праві ЄС передбачено також винятки, які дозволяють дискримінувати торгівлю певними товарами за певних умов. Заборони, про які йдеться у ст. 28 і 29 Договору про заснування ЄС, підпадають під можливі винятки ст. 30. Хоч у Договорі про ЄС існують інші положення, що дозволяють винятки у цій галузі, ст. 30 є найважливішою і основною темою цієї частини розділу. Ст. 30 стверджує: “Положення ст. 28 і ст. 29 не виключають заборон або обмежень на імпорт, експорт або транзит товарів, обгрунтованих міркуваннями громадської моралі, громадського порядку або державної безпеки, захистом здоров’я та життя населення і тварин або збереження рослин; захисту національних скарбів, що мають художню, історичну або археологічну цінність; захисту промислової або комерційної власності. Однак такі заборони та обмеження не повинні бути засобом довільної дискримінації або прихованих обмежень торгівлі між країнами-членами”.

Як загальний принцип торгового права ЄС, виняток із свободи пересування повинен тлумачитися чітко, оскільки суперечить цілям створення спільного ринку

Цей принцип закладено у ст. 30.

Розглядаючи зміст обґрунтування згідно ст. 30, Європейський суд послідовно вимагає від країн ЄС демонструвати не лише інтерес, який вони захищають, а й адекватність обраних засобів.

У справі Henn and Darby відповідачі були визнані винними за ввезення порнографічної продукції з Нідерландів до Великої Британії. Відповідне вітчизняне митне законодавство забороняє імпорт “непристойних” товарів, якщо вони потенційно пов’язані з “розбещенням”. Європейський суд визнав, що у принципі будь-яка країна ЄС на законних підставах може заборонити імпорт з іншої країни Співтовариства тих товарів, які мають непристойний характер, коли це визначено в її національному законодавстві, і що заборони можуть застосовуватися у відповідності з законом на усій території держави, навіть за наявності розбіжностей цього питання між чинним законодавством адміністративно-територіальних складових даної країни-члена. В разі, коли заборона імпорту цих товарів обґрунтовувалася принципами громадської моралі і запроваджувалась з цією метою, за відсутності у відповідній країні-члені законної торгівлі цими виробами, застосування такої заборони не може розглядатися як довільна дискримінація або прихована перешкода для торгівлі всупереч ст. 30.

Коли будь-яка країна ЄС намагається заявити про необхідність відступів згідно ст. 30, вона мусить переконати Європейський суд, що її дії насправді мотивуються здоровими інтересами, що вони необхідні для досягнення бажаної мети і що інших способів захисту не існує.

Що стосується захисту промислової та комерційної власності, то ст. 30 повинна тлумачитися спільно зі ст. 295 (222) Договору про заснування ЄС, яка передбачає, що “Договір не повинен завдавати шкоди законам країн-членів, регулюючих систему права власності”. Може виявитися, що при спільному застосуванні ці положення забезпечать недоторканність національного законодавства щодо промислової власності. Права на інтелектуальну власність пов’язані переважно з забезпеченням лише територіального захисту, наприклад, патент, отриманий у будь-якій країні-члені, дає право забороняти ввезення подібної продукції з будь-якої держави, включаючи членів Співтовариства.

Таким чином національний захист сприяє поділу ринку на сегменти, а здійснення прав на промислову та комерційну власність неминуче призводить до обмеження руху товарів і

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні