Внутрішня політика України

на початку 2000 року парламентської більшості, завдяки чому істотно прискорився законотворчий процес, поліпшилася його синхронізація з вимогами і потребами життя. Водночас через відсутність чітко визначених правових засад свого існування та діяльності парламентська більшість неодноразово опинялася перед внутрішніми конфліктами і загрозою розколу, що вносило напруження у діяльність Верховної Ради, гальмувало законотворчий процес. Зрештою внаслідок зазначених причин, а також через посилення суперечностей між політичними силами, що входили до складу парламентської більшості, це структурне утворення у Верховній Раді України припинило своє існування.

Першою спробою розв’язання на законодавчому рівні проблем вдосконалення політичної системи стало проведення у квітні 2000 року Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Питання, винесені на референдум, загалом були спрямовані на підвищення дієздатності та ефективності парламенту як ключової ланки у вдосконаленні всієї політичної системи України. Разом з тим політична модель, впровадження якої передбачалося ініціаторами і ідеологами референдуму, не була достатньо збалансованою. Окрім цього її реалізація належним чином не враховувала тогочасні політичні реалії і, насамперед, не відповідала життєво важливим інтересам багатьох провідних політичних сил. Процес імплементації вкрай ускладнився і через надмірну політизованість у діяльності парламенту, намагання частини депутатів використати результати референдуму для несумісного з Конституцією перерозподілу повноважень вищих органів влади, а також внаслідок відсутності політичної відповідальності з боку частини депутатського корпусу.

4. Конкретні завдання щодо здійснення політичної реформи були визначені у Посланні Президента України до ВР України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році

При цьому зазначалося, що політична система країни потребує подальших системних змін, які б забезпечили надійні інституційно-правові гарантії суспільної стабільності, сприяли прискоренню соціально-економічного розвитку, створили механізми поглиблення демократії, цивілізованого діалогу між владою та опозицією, мінімізували негативний вплив на ситуацію в державі та суспільстві корпоративних інтересів та амбіцій політичних сил і груп політичної еліти. Окрім цього наголошувалося, що вимагає вирішення проблема створення належних умов для поглиблення взаємодії держави і суспільства.

У червні 2001 р. , згідно з Розпорядженням Глави держави, відбулася науково-практична конференція “Нові політичні реалії України на рубежі тисячоліть”, де відбулося обговорення поданого відповідною робочою групою проекту Концепції. Проте цей проект не відповідав необхідним вимогам, а тому і не був винесений на широке громадське обговорення, а отже, не зміг бути затверджений указом Президента України, як це передбачалося у Посланні 2000 року.

5. У період з травня 2001 року до жовтня 2002 року керівництвом Кабінету Міністрів України здійснювалися численні спроби створення всілякого роду координаційних структур за участю як представників парламентських політичних сил, так і урядовців. Завдання щодо налагодження продуктивної співпраці з парламентом були визначені як на рівні Кабінету Міністрів у цілому, так і на рівні окремих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Політична практика багатьох країн усталеної демократії, зокрема Франції, засвідчує можливість додержання важливих процедур стосовно взаємодії вищих органів державної влади - парламенту, уряду і президента - без відповідного закріплення у чинному законодавстві, у тому числі й в основному законі (конституції). Значно важливішим може стати відпрацювання системи інших регуляторів, що регулюють відносини між окремими владними інституціями.

Неефективність функціонування юридично неоформленних процедур співпраці уряду і парламенту довела, що розв’язання проблеми ефективної взаємодії законодавчої

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні