Внутрішня політика України

пов’язаних з діяльністю партії, а також організація зареєстрованих лотерей, але заборонено бути партнерами чи акціонерами підприємств.

Публічні функції, які виконують політичні партії, зумовлюють необхідність прозорості їхньої фінансової діяльності, доведення відомостей про джерела фінансування та напрямів витрачання партійних коштів. Вимоги, що містяться у ст. 17 Закону “Про політичні партії в Україні” щодо оприлюднення свого майнового стану, видаються недостатніми. Тим більше, що норма про обов’язкову публікацію фінансового звіту партії у загальнодержавному ЗМІ недостатньо чітко сформульована і фактично ігнорується. У багатьох країнах законодавство передбачає оприлюднення відомостей про пожертвування від одного джерела, якщо вони перевищують певну суму, наприклад, в Угорщині - 500 тис. форинтів або 100 тис. форинтів від іноземного джерела. Функції відповідної норми - завадити політичним партіям отримувати кошти від сумнівних джерел (наприклад, фінансування партії екологічного спрямування підприємствами хімічної промисловості) - також є додатковим запобіжним засобом від надмірного лобіювання партією інтересів тих, хто її фінансує.

На відміну від європейських країн в Україні ні права контролюючих органів, ні відповідні права та обов’язки політичних партій, конкретні процедури і механізми перевірок не визначені на законодавчому рівні, що створює передумови для зловживань як органів влади, так і партійних структур. Відсутнє в українському законі розмежовування юридичних наслідків заборони політичної партії та анулювання реєстраційного свідоцтва. Підстави заборони політичної партії, передбачені ст

21 Закону, надто широкі, що дає змогу заборонити політичну партію навіть за незначні або формальні порушення. Необхідною умовою заборони політичної партії в західноєвропейських країнах є, як правило, визнання її діяльності антиконституційною (ФРН), такою, яка не відповідає принципам демократії (встановлених законом) (Іспанія). Особливою формою впливу на політичну партію в ФРН є втрата партією, яка протягом 6 років не брала участі у виборах до бундестагу або ландтагу, її статусу.

Підсумовуючи, можна дійти висновку, що Закон “Про політичні партії в Україні” в цілому відповідає аналогічним законодавчим актам інших європейських країн. Проте низка питань залишилася неврегульованою або врегульованою недостатньо, зокрема вимоги до дотримання демократичних процедур у функціонуванні політичних партій, здійснення господарської діяльності та прозорості фінансування, державного контролю за їхньою діяльністю. Потребують серйозного дослідження питання підвищення ролі політичних партій у процесах прийняття рішень державними органами і органами місцевого самоврядування, а також питання щодо необхідності та реальних механізмів державного фінансування діяльності політичних партій.

Доцільним видається також уточнення правового статусу регіональних структур політичних партій.

У жовтні 2001 року набув чинності також новий Закон “Про вибори народних депутатів України”. У ньому міститься спеціальний розділ, де визначаються гарантії діяльності партій (блоків) у виборчому процесі. Зазначений Закон сприяв активізації участі політичних партій у виборчий кампанії 2002 року та стимулював консолідацію близьких за ідеологічно-програмними засадами політичних сил у єдині виборчі блоки.

6. У Посланні Президента за 2002 рік вперше порушено надзвичайно важливі для суспільства проблеми взаємовідносин влади і опозиції. При цьому було визначено, що основними суспільними функціями опозиції в результаті політичної реформи мають стати:

• контроль за діяльністю влади;

• захист соціальних груп, інтереси яких не представлено або недостатньо забезпечуються правлячими політичними силами;

• підготовка альтернативних програм соціально-економічного розвитку суспільства;