Вокальне виховання в учбовому хоровому колективі - спроба створення сучасної концепції

таких основних положень фізіології фонації:
  • всі частини звукоутворюючого комплексу (дихання, голосові складки, артикуляційні органи) працюють при співі як єдине взаємозв’язане ціле. Якісний вокальний звук може бути сформований тільки при їх повноцінній і скоординованій роботі. Різні „фізіологічні” школи широко практикували раніше (а іноді практикують і зараз) активну дію на окремі ділянки ( частини) голосового апарату;
  • наука про спів базується на тому факті, що людський організм – саморегулююча біологічна система. Оскільки управління взаємодією органів звукоутворення здійснюється центральною нервовою системою в основному на підсвідомому рівні, то довільне втручання у роботу окремих частин голосового апарату є не тільки малоефективним, але і шкідливим;
  • процес співу – складний психофізіологічний акт, в якому провідна роль належить слуху: він керує рухами м’язів голосового апарату і контролює якість звучання голосу. Тому виховання вокального слуху – це запорука успішного розвитку співочих голосів хору;
  • кожна людина – неповторна індивідуальність в плані фізичної конституції, організації психіки, будови голосового апарату, здатності до навчання. Успіхи співочого розвитку неможливі без урахування цих факторів. Реалізація принципів індивідуального підходу до умов колективного співу – одне з важливих завдань, яке в рамках нової концепції слід вирішити;
  • спів складається із послідовності доцільних м’язових рухів (дихальних органів, гортані, артикуляційного апарату), які, будучи частиною саморегулюючої системи, при правильно організованому тренуванні, - поступово удосконалюються і автоматизуються, створюючи співочі навики.

Основне завдання хормейстера при цьому – шляхом підбору відповідного дидактичного матеріалу і висування конкретних вимог до якості його виконання забезпечити оптимальні умови для продуктивної вокальної роботи співаків.

При однакових критеріях якості звуку і єдиних вимог техніки звукоутворення як соліста, так і хорового співака, виховання останнього має свої особливості. Питання специфіки виховання хорового співака - надзвичайно важлива складова нової концепції. Тільки на основі його детальної розробки стане можливим відібрати такі прийоми і методи, які даватимуть найбільший ефект в умовах колективного співу. Порівняно недавно стало зрозумілим, що одним з центральних моментів специфіки виховання голосу в хорі є проблема можливості здійснювати слуховий самоконтроль в момент хорового виконання

Чим менші можливості у співака чути себе в потоці хорового звучання, тим менше гарантій, що його голос буде удосконалюватися.

Існуюча методика вокальної роботи в хорі базується в основному на емпіричному значенні [1].

В рамках нової концепції потрібно науково обґрунтувати в існуючій практиці прийоми і методи вокально-хорової роботи, тобто розкрити сутність кожного з них, визначати можливості і спектр їх застосування, умови, за яких вони даватимуть максимальний ефект. Це дозволить широким масам хормейстерів-практиків застосовувати методично адекватно різноманітні прийоми співочого виховання в хорі.

Отже, сучасна наука створюється не одиночками, а колективно. Тому необхідна консолідація сил по створенню концепції виховання співака в хоровому колективі.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що:

1. Потрібно добиватися регулярного проведення науково-практичних конференцій по даній проблемі. Учасники яких, керівники дитячих, дорослих, учбових хорів, педагоги-вокалісти, які працюють в цих колективах, вчені, які працюють в цій сфері. Зміст таких конференцій – повідомлення теоретичного характеру; матеріали апробування різних методик роботи майстрів вокального виховання; показ практичної роботи хормейстерів і викладачів постановки голосу.

2.

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні