який спонукав дітей задуматись, самокритично ставитись до себе, краще розуміти друзів тощо. У суду був свій “Кодекс” – продумана система ведення справ, діти могли жалітися гне тільки один на одного, але і на персонал вихователів. І хоч, як правило, “трибунал” виносив тільки два вироки – “Виправдати” або “Пробачити”, враження від нього залишались глибокими. Органами дитячого самоврядування були “Рада” та “Сейм”, які сприяли тому, щоб правила поведінки дітей відповідали їх моральній свідомості, проходили через призму дитячої справедливості.

 Усі заслуги Януша Корчака важко перелічити. В організації різнобічної діяльності немало підказали видатному педагогу самі діти. Він вважав, що навчався в них, йшов за ними, але найбільше за все – любив їх.

 Януш Корчак – національний герой Польщі. Після захоплення Варшави гітлерівцями у 1939 р. “Будинок сиріт” відчайдушними зусиллями його керівника протримався ще 3 роки. У 1942 р. фашисти розпочали акцію зі знищення всіх євреїв міста. Загроза нависла і над дітьми “Будинку. . . ”. Януш Корчак мав можливість врятувати своє життя, проте вирішив залишитися разом з дітьми. Цей епізод описаний В. О. Сухомлинським у книзі “Серце віддаю дітям”: “Януш Корчак був вихователем сирітського будинку у варшавському гетто. Гітлерівці прирекли нещасних дітей на загибель у печах Треблінки. Коли Янушу Корчаку запропонували вибір: життя без дітей або смерть разом з дітьми, він без вагань і сумніву вибрав смерть. “Пане Гольдшміт, сказав йому гестапівець, - ми знаємо вас як гарного лікаря, вам не обов’язково йти до Треблінки”. “Я не торгую совістю”, відповів Януш Корчак. Герой пішов на смерть разом з дітьми, заспокоював їх, дбаючи про те, щоб у серця малюків не проник жах чекання смерті. Життя Януша Корчака, його подвиг дивовижної моральної сили й чистоти стали для мене натхненням. Я зрозумів: щоб стати справжнім вихователем дітей, треба віддавати їм своє серце” (14, 14).

 У газових печах Треблінки загинули Януш Корчак, його найближча помічниця Стефанія Вільчинська та 200 дітей. Останній запис в своєму щоденнику видатний педагог зробив 4 серпня 1942 р.

 Проте його приклад самовідданої любові до дітей та служіння своїй справі надихає педагогів виховних закладів працювати, “віддаючи своє серце дітям”.

Література

1. Ващенко Г
   Виховний ідеал. Полтава: Ред. газ. “Полтавський вісник”, 1994. – 191 с.
2. Кравець В. II. Зарубіжна школа і педагогіка ХХ ст. – Тернопіль, 1996. – 290 с.
3. Макаренко А. С. Книга для батьків. – К. : Радянська школа, 1980. – 327с.
4. Мешко О. І. , Янкович О. І. , Мешко Г. М. Короткий виклад курсу “Історія зарубіжної школи і педагогіки”: Навчально-методичний посібник. – Тернопіль: ТДПУ, 1998. – 82с.
5. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. – К. : Радянська школа, 1978. – 263с.