Вулиця Соборна

— саме так жартує молодь (і не лише) про пам’ятник Тарасу Шевченку, що на майдані Незалежності. За радянських часів тут височів пам’ятник “вождю” Леніну, а кінопалац “Україна” мав назву “Жовтень”. Щоправда, тодішні мешканці міста навіть і подумати не могли розпивати біля підніжжя пам’ятника пиво, чого не скажеш про сучасників.

 — Рівненською святинею стала колона Божої матері. Наприкінці XVIII століття мешканців Рівного спіткала біда. Із Західної Європи на схід поширювалася страшна епідемія – чума, що забрала життя багатьох рівнян. Для вшанування пам’яті про них міські жителі зібрали кошти на спорудження кам’яної статуї Божої Матері. За народними переказами, після цього недуга відступила. А 70 років потому у Рівному розпочалася епідемія холери. Згадавши про чудодійне зцілення, пов’язане з пам’ятником, люди його реставрували. І знову сталося диво! Та в середині XX століття, у добу так званого войовничого атеїзму, статуя безслідно зникла, і лише п’ять років тому Мадонна знову з’явилася на своєму історичному місці, — розповіла пані Галина.

Скульптура, яку ми бачимо сьогодні, була встановлена на 12-ту річницю незалежності України й трохи відрізняється “зовнішністю” від своєї попередниці. Місце ж розташування залишилося незмінним.  

Тяжка доля спіткала й Свято-Воскресенську церкву, на закладанні якої був присутній імператор Олександр ІІІ. Основне фінансування взяла на себе царська Росія, але будівельні роботи постійно зазнавали труднощів. То підрядники порушували строки постачання будівельних матеріалів, то заважали багнисті ґрунти, на яких розпочали зводити фундамент, у зв’язку з чим терміново довелося забивати в землю палі. Наприкінці XIX століття собор таки освятили, проте за часів Радянської влади з нього зробили музей атеїзму, а згодом і зовсім закрили, й лише віра та наполегливість прихожан дали йому друге дихання

Щоправда, зникла дзвіниця, що була розташована біля храму. До речі, саме біля цього собору вперше у Рівному підняли національний прапор.

Театральна площа має свою назву на честь споруди, що розміщена на ній – Рівненського академічного музично-драматичного театру — невід’ємної частини культурного життя міста. Театру, на жаль, також довелося пережити нелегкі часи – пожежу та період реставрації. Проте сьогодні він є однією з найпомітніших будівель Рівного. Навпроти, у будинку, де нині міститься магазин «Рубін», свого часу діяла редакція газети «Волинь», яку читали по всій Україні. Її редактором був відомий письменник Улас Самчук, а серед дописувачів – поетеса Олена Теліга.  

Центральна вулиця міста була досить гомінкою і виконувала роль важливої транспортної артерії міста. Ще в 70-ті роки XIX століття її перетнуло залізничне полотно, а в 30-ті роки XX століття у Рівному з’явилася автобусна станція. Автобусне сполучення з’єднало наше місто з Варшавою, а також містечками і селами Рівненського повіту – Гощею, Межирічами, Людвиполем (сучасне Соснове), Бабином, Корцем.

У 60-х роках ХХ століття в районі сучасного ринку, що завжди був торговельною частиною міста, відкрився гастроном «Рівне», котрий став його своєрідною візитівкою, побудований за проектом Андрєєва.  

Костел Святого Антонія на листівках польського періоду постає перед нами з високими готичними шпилями, за котрими, власне, й упізнавали Рівне у світі. Однак, «рука старшого брата» не оминула цієї будівлі. Як бачимо, шпилів не залишилось, заклад змінено не лише ззовні, а й перебудовано всередині. Місце, що колись слугувало склепом

1 2 3

Схожі роботи