В'ячеслав Липинський. Реферований конспект
В'ячеслав Липинський
(1882-1931)
Видатний український мислитель, політик і політолог, історик, культуролог, яскравий публіцист, названий Є. Маланюком "Кантом української політичної думки", народився в с. Затурець Володимирівського повіту на Волині. За своїм походженням його сім'я належала до земельної шляхти роду Мазовецьких.
Гімназійну освіту здобув у Житомирі, Луцьку й Києві. Закінчивши 1-шу київську гімназію, служив у російському війську. Потім вступив до Краківського університету, де студіював агрономію, а пізніше — історію на філософському факультеті. Історичні й соціологічні студії продовжував у Женевському університеті.
З початком російської революції 1917 р. взяв активну участь у формуванні українських військових частин. Як переконаний "самостійник" чимало зробив для створення Союзу Визволення України (СВУ), був одним з ініціаторів Української демократично-хліборобської партії.
З червня 1919 р. В
Теоретик "елітарного консерватизму" спирався на далеко не матеріалістичне уявлення про провідну роль "національної еліти" в розвитку суспільства, хоч не заперечував державотворчої місії селянина. Його перу належать численні історичні та політологічні праці, зокрема "Шляхта на Україні", "З подій на Україні", "Україна на переломі", "Покликання варягів, чи Організація хліборобів", "Хам чи Яфет?" та ін.
"Великий учитель", як його часто називали однодумці та соратники, помер 14 червня 1931 р. в санаторії Вінервальд поблизу Відня.
У класичному політологічному творі — "Листах до братів-хліборобів" — кристалізовані досвід і філософія історії України-Русі протягом її тисячолітнього періоду існування, розкриваються причини бездержавності українського народу. Також запропоновані логічна система і теорія державності.
ЛИСТИ ДО БРАТІВ-ХЛІБОРОБІВ ПРО ІДЕЮ І ОРГАНІЗАЦІЮ УКРАЇНСЬКОГО МОНАРХІЗМУ
(Фрагменти)
Внутрішня боротьба українська тільки тоді могла би бути не руйнучою, а творчою, коли б велась вона во імя повної волі й повної — державної й культурної — незалежносте цілої без винятку української нації. Не істнує ні одної європейської нації без спільної ідеї національної незалежносте і без спільної боротьби за цю незалежність. І тільки коли істнує обєднуюча спільна ідея української національної незалежносте, можемо говорити про істнування української нації.
Тільки тоді кожна українська група, вносячи у внутрішню боротьбу свої індивідуальні ідейні програми, що на її думку краще й повніше визволять цілу націю, допоможе наростанню загальних, для цілої нації спільних, національних вартостей. В противному разі, коли спільної боротьби за спільну ідею незалежносте немає, коли поодинокими національними Групами кермуватимуть инші, зовні на націю впливаючі сили, і коли ці групи в боротьбі за свою ідею будуть монополізувати для себе право представництва цілої нації, всю решту своїх земляків не за Українців уважаючи, то така внутрішня боротьба мусить перемінитись в боротьбу за чужі національні впливи на Україну й принести для нас той самий занепад, який принесла була під час першої "Руїни" внутрішня боротьба Українців не за незалежну Україну, а за прилученя себе до ідеї східної російської чи до ідеї західної польської.
Використовування зовнішніх чужонаціональних чи інтернаціональних ідей, сил та комбінацій тих сил, для скріпленя своєї нації, або підпорядкування своєї нації зовнішнім силам, і роскол та руїна нації