В'ячеслав Липинський. Реферований конспект

— кожний член нації для них дорогий союзник. , жовнір однієї й тої самої армії, без якої здо­буття незалежносте неможливе. Але коли ці провідники борються за право посередництва між чужою державою й сво'ім "народом", кожний член нації, що до їхніх "партій", їхніх клюбів чи то­вариств не належить, це чужий, це ворог і, можливо, небез­печний конкурент. Монополізація виключно для себе української національної ідеї була конечним результатом способу життя й ді­яльносте тих, хто на експльоатації цієї ідеї в цілях по­середництва будував усе своє політичне й матеріяльне істнування.

Членом "української" нації міг бути тільки той, хто поступову й демократичну програму української інтелігенції визнавав і ман­дат на представництво народніх інтересів в її руки складав. "Ліві-щі кадетів і правіші большовиків" — ось були ті рамки, в яких могла істнувати "українська нація". Все, що було поза ними — це були не Українці, це були в найкращім разі тільки "культурники", "ук­раїнофіли", або смішні оригінали-самостійники, а то просто "Малороси", "Поляки" і взагалі всі разом люде, з національного боку непевні. При тім реальні сили отієї "нації" серед 40. 000. 000 "не­певних" виражались круглою максималыюю цифрою: 6000 перед­платників українських журналів та газет?

Розвал російської імперії був катастрофічною несподіванкою для української інтелігенції. Довго не вірячи своїм очам, вона всі-ми силами намагається виконувать далі свою ролю посередництва, чишіяючись при тім руками й ногами за послідні фікції старої ро­сійської держави. Допіру російський большевизм, знищивши всіх "поступових і демократичних" Росіян, знищив разом з ними всі надії української демократії на здобуття "автономії" — а будуючи на місці старої спорохнявілої держави російську державу нову, на­тхнув наших репрезентантів нації думкою: а чи не попробувати, мовляв, і нам збудувати собі власну державу

Їхні попередні "довгі й великі вагання" зникли на протязі ма­ло не 24 годин. Принаймні орґан урядової партії соціял-революціонерів "Пародия Воля" в початку тиждня писала, що самостійність це контрреволюційне гасло панів, а в кінці того самого тиждня появився четвертий універсал і стаття, що самостійність це гасло соціялреволюціонерів, і що найбільшими йога ворогами єсть ті самі пани кровопійці-поміщики.

Розуміється, джерело тих вагань не лежало в українськім на­роді. І не тому проголосили інтелігентські українські соціалістичні партії самостійність, що вони раптом відчули непереможне бажання мас мати свою власну державу, а просто тому, що нова Росія большовицька не захотіла з ними, як репрезентантами української на­ції, говорити. Не стало раптом того, перед ким можна було посередничити. Російські большевики, а не національна ідея україн­ська, примусили наших провідників нації ступити на шлях повно­го національного визволення, шлях самостійности і державного бу­дівництва.

Беручи в цім будівництві приклад зі своїх ворогів і учителів, забули тільки наші раптом народжені самостійники, що російські большевики мали за собою десятки літ державного й національ­ного думання; що переворот большовицький був за довго перед тим підготовлений не тільки соціяльною, але й національно-державною працею російської інтелігенції. "Въ манифестахъ Пугачева — пи­сав ще в 70-х роках російський революцийний "Впередь" - - было бол-Ье кр'Ьпкихъ залоговъ неотвратимыхъ, грозныхъ пророчествъ для будущаго, ч-Ьмь во вс-Ьхъ либеральныхъ и радикальныхъ пропов*Ь-дяхъ противъ алтаря и престола,. . Нр смелый самозванець не сум'Ьлъ организовать возстанія. . . Гд'Ь же летаешь ты, предсказанный

1 2 3 4 5 6