В'ячеслав Липинський. Реферований конспект

у продуцентів осілих, які звязані з продукцією та землею, вона буде максимальна);

4) врешті істнування або не істнування серед місцевого гро­мадянства добрих організаторів ідеології і добрих організаторів про­дукції, які своїм громадським авторитетом можуть примусити дану державну владу з собою рахуватись, а одночасно — коли вона бу­де з ними рахуватись — можуть її своїм авторитетом серед грома­дянства піддержати.

Недержавність — так зветься наша хвороба. Ця хвороба зовсім инша, ніж — подібна до неї по своїм зовнішнім ознакам — поневоленість. Ми — всі мешканці України — не єсть громадян­ством поневоленим; ми — громадянство недержавне. Це значить, що ми держави як реального втіленя нашої окремішности не ма­ємо не тому, що ми всі хочемо її мати, але нам якась зовнішня чужоземна сила в цьому заважає. Держави ми не маємо тому, що ми не уміємо самі в собі хотіння своєї власної держави розвину­ти, його в цілім нашім громадянстві розбудити і це хотіння від­повідним методом_йрго організації, своїми власними місцевими си­лами здійснити.

Отже, при абсолютній неоднаковости цих хвороб і ліченя їх мусить бути абсолютно ріжне. Коли нація поневолена може всю свою увагу І енергію зосередкувати, наприклад, на політиці зовнішній - на знайденю десь з боку такого союзника (такої "орієнтащі ), який би їй допоміг позбутися гнету чужоземної держа­ви, то нація недержавна мусить всю свою енергію і увагу зосеред­кувати на питаннях політики внутрішньої. Хвороба недержавности має своє джерело не в причинах зовнішніх — вона не травматич­ного походженя, як хвороба поневолености — а викликана вона причинами внутрішніми, органічними, без усуненя яких ніякі най­більше сприяючі зовнішні умови, ніякі найвірніщі союзники ні­які, навіть найкращі, зовнішні "орієнтації", абсолютно нічого не поможуть.