Взаємовідносини США з політичними структурами Євросоюзу

двох площинах: сильні наднаціональні інститути заважають розвиткові спільної економіки, а численні неурядові організації (НУО) не сприяють приватному секторові. Така комбінація, за Дж. Рабкіном, є „систематичною програмою ерозії та реконфігурації національного суверенітету”. ЄС демонструє програму, альтернативну до американської. Адже США не бажають жити у світі, „де національний суверенітет набуває все меншого значення”. Відтак, вважає гарвардський професор, під загрозою опиняється сама американська незалежність, її свобода у діях на світовій арені.

Сполучені Штати повинні активно демонструвати курс, який захищає класичні принципи суверенітету у міжнародних відносинах та „lassez-faire” в економіці. Тому США (разом із Великою Британією та, бажано, з усією Британською Співдружністю) мають рішуче виступити проти глобального поширення мультилатералізму як такого.

Отже, Дж. Рабкін (а також Дж. Кіркпатрік [15] та інші ультраконсерватори) критикує ЄС як взірець мультилатералістських принципів. До того ж, на критиці ЄС правими консерваторами позначається традиційна двопартійна боротьба у Штатах та недовіра до європейських соціал-демократичних партій, які, згідно з Дж. Рабкіном, „домінують у ЄС”. Сам же ЄС – це „наддержава” (suprastate) з дуже недемократичним управлінням – населення країн ЄС не обирає безпосередньо тих, хто керує ними у Єврокомісії, а Європарламент – надто слабка інституція. Тому США слід докласти зусиль для створення англосаксонського (американо-британського) політичного консорціуму, побудованого на принципах лібертаріанства. Така думка, незважаючи на її очевидний анахронізм, поширена серед ультраконсервативних кіл як Сполучених Штатів, так і Великої Британії.

Традиційно найрозмаїтіший спектр думок, висновків і рекомендацій демонструють представники поміркованого консерватизму. Не виняток і проблема відносин США з Євросоюзом. Мультилатералістичний підхід, що його сповідує більшість поміркованих консерваторів, і традиційна реалістська методологія дозволяють говорити про центристське спрямування їхніх думок

Варто зауважити, що порадами саме цих політичних аналітиків користувалася адміністрація Б. Клінтона.

Як слушно відзначає Д. Уїлкінсон з департаменту політичних наук Каліфорнійського університету, зараз не існує симетрії між європейським економічним та військовим вимірами. ЄС добре підготовлений до експансії на схід субконтиненту, але проблема Європи полягає в тому, що вона складається з великих держав з багатою історією, які „поважають себе”. Хоча „superpower Europe”, з точки зору Д. Уїлкінсона, не є недосяжною метою, „будь-яке зростання до статусу „надсили” („superpower”) вочевидь потребує часового виміру, який визначає завдання, котрі треба виконати, та перешкод, які необхідно подолати”.

Базовою інституцією, навколо якої має формуватися єдина Європа, Д. Уїлкінсон вважає саме ЄС. При цьому він дещо протиставляє орієнтацію на ЄС традиційному атлантизмові. Прикладом цього можна вважати його рекомендації щодо перегляду „спеціальних відносин” з Великою Британією у випадку, коли вона буде членом ЄС, що „став європейською наддержавою”. ЄС має розвиватися як військово-політична організація, котра має власні військові сили (на базі національних) та узгоджений і довготерміновий порядок денний. При цьому „кожен з необхідних кроків до європейської наддержавності наражатиметься на спротив, травми, викликатиме необхідність досягати консенсусу серед еліти, а також зустрічатиме електоральну опозицію”. Д. Уїлкінсон, до речі, визначає строк, яким має вимірюватися шлях до європейської „наддержавності” – сторіччя [22].

Фахівці з „РЕНД Корпорейшн” також уважно розглядають відносини США з політичними органами ЄС. Так, у збірці з питань американо-європейського співробітництва „Америка та Європа: партнерство в нову епоху” (1997 р. ) вони проаналізували як їх сучасний стан, так і потенціал. Р. Зеллік, віце-президент РЕНД,

1 2 3 4 5 6 7 8 9