Взаємовідносини США з політичними структурами Євросоюзу

мають враховувати труднощі сучасної Європи, але їм не слід панікувати через це чи надто поспішати з допомогою. Нехай європейці самі вирішують власні проблеми, серед яких атлантичний (фактично – американський) напрямок є, звичайно, важливим. Але – тільки одним з важливих.

Погляд М. Брауна (Джорджтаунський університет) на взаємовідносини США та ЄС можна охарактеризувати як „розмежувальний”. Досліджуючи питання європейської безпеки в контексті НАТО, вчений слушно підкреслює різницю в сенсі існування і функціях Північноатлантичного альянсу та ЄС. Саме ЄС має стати головним провідником демократизації в Європі, дбати про захист національних меншин, проводити миротворчі операції і створювати умови для поліпшення економічного становища на субконтиненті. М. Браун вважає, що Євросоюзові слід максимально розширюватись, знизивши для цього критерії вступу. Стриманість ЄС у питаннях розширення, велика кількість умов для кандидатів, на його думку, „непрактична”. Якщо НАТО, говорить М. Браун, слід запровадити мінімалістську стратегію в питаннях розширення та набуття нових функцій, то ЄС, навпаки, треба стати більш експансіоністським та максимально заохочувати європейські країни долучатися до нього. У цьому слід активніше взаємодіяти з Німеччиною, котра має глибокі інтереси практично в усіх країнах, що претендують на вступ до ЄС. ЄС є запорукою стабільності в Європі, тому слід якомога швидше розмежувати повноваження його і НАТО у сфері безпеки [11].

Найяскравішим виразником ліберально-реалістського підходу щодо відносин США і політичних структур Євросоюзу, є, мабуть, С. Айзенштадт (певний час він виконував місію посла США у ЄС). Його позиція полягає, передусім, у всебічній підтримці європейської інтеграції як процесу безумовно демократичного. Він відверто полемізує з адептами „слабкої Європи”, висловлюючи переконаність у благотворності процесів євроінтеграції. США мають всіляко сприяти Європі вибудовувати єдність

Окрім традиційних екскурсів в історію та зауважень щодо загальної демократизації континенту, в якій величезну роль відіграє саме ЄС, С. Айзенштадт підкреслює й інші важливі фактори. Наприклад, він образно відзначає: „Ми повинні мати єдину адресу, за якою можемо вести бізнес”. Тобто йдеться про єдину Європу з розвиненими структурами. Посилаючись на власний досвід торговельних переговорів з Європою, С. Айзенштадт запевняє, що дуже зручно мати справу з одним уповноваженим від усіх європейських країн, ніж з представниками кожної окремо. Крім того, єдині правила та норми у внутрішній і зовнішній торгівлі ЄС тільки спрощують двосторонні економічні відносини. Сильний партнер для США вигідніший, ніж слабкий.

Теперішню структуру взаємопогоджень між США та ЄС С. Айзенштадт вважає прийнятною. „Ми проводимо більше 30 формальних консультацій щороку на рівні помічників та асистентів держсекретаря з так званою трійкою ЄС з питань, що стосуються усіх регіонів світу. Маємо зустрічі з багатьма офіційними особами, які щороку приїздять до Брюсселя на переговори чи консультації. Згідно з Декларацією США та ЄС від 1990 року, маємо зустрічі Президента США та Президента Єврокомісії двічі на рік, аналогічні зустрічі держсекретаря та міністрів закордонних справ країн – членів (ЄС – П. К. )” [12].

Загалом відносини між обома частинами Заходу американський високопосадовець вважає „здоровими”, „стабільними”, такими, що „сприяють демократії та процвітанню обох берегів Атлантики”. На майбутнє С. Айзенштадт визначає головні аспекти, над якими мають працювати обидві сторони для поліпшення кооперації у ХХІ сторіччі. Це:

· гарантія того, що трансатлантичні відносини не атрофуються внаслідок повороту до внутрішніх проблем;

· управління процесами

1 2 3 4 5 6 7 8 9